
Ліна Костенко (повне ім’я – Ліна Василівна Костенко, народилася 19 березня 1930 року) – українська поетеса, письменниця, громадська діячка та одна з найвідоміших представниць покоління шістдесятників. Авторка історичних романів у віршах, філософської та інтимної лірики, поем і прозових творів. Найвідоміші її книжки – «Маруся Чурай», «Берестечко», «Неповторність», «Сад нетанучих скульптур», «Річка Геракліта», «Триста поезій. Вибрані вірші», «Записки українського самашедшого» та «Вітер з Марса».
Творчість Ліни Костенко поєднує історичну пам’ять, роздуми про людську гідність, кохання, свободу та відповідальність митця. У радянський період її книжки роками не допускали до друку, але вона продовжувала писати й підтримувала переслідуваних діячів культури. За роман «Маруся Чурай» та збірку «Неповторність» письменниця отримала Шевченківську премію 1987 року. Її поезію перекладають іноземними мовами, вивчають у школах і університетах, а нові книжки виходять навіть через десятиліття після літературного дебюту.
Ліна Василівна Костенко народилася 19 березня 1930 року в Ржищеві на Київщині в родині вчителів. Її батьки, Василь і Зінаїда Костенки, працювали в освіті. Зростання в учительській сім’ї дало майбутній письменниці змогу змалку знайомитися з книжками та українською культурою.
У 1936 році родина переїхала до Києва. Дитинство Ліни припало на складний історичний період: сталінські репресії, а згодом Друга світова війна безпосередньо впливали на життя українського суспільства. Її батько зазнав політичних переслідувань і був ув’язнений радянською владою.
Під час німецько-радянської війни дівчинка пережила окупацію та руйнування. Воєнні спогади згодом з’явилися в її поезії, зокрема у творах «Мій перший вірш написаний в окопі» та «Пастораль XX сторіччя». У цих віршах війна постає не лише як історична подія, а як особиста трагедія, що змінює людське життя.
Ще школяркою Ліна почала писати вірші та відвідувала літературну студію при журналі «Дніпро». Перші її поезії були надруковані 1946 року. Проте до появи дебютної книжки минуло ще понад десять років навчання та літературної роботи.
Після закінчення школи Ліна Костенко вступила до Київського педагогічного інституту. Згодом продовжила навчання в Літературному інституті імені Максима Горького в Москві, який закінчила 1956 року.
У той період українська література залишалася під суворим контролем радянської цензури. Від письменників вимагали дотримуватися принципів соціалістичного реалізму, оспівувати політичний лад і підпорядковувати художні твори офіційній ідеології.
Однак після смерті Сталіна культурна атмосфера поступово змінювалася. Молоді поети й прозаїки почали шукати нові форми висловлювання, повертатися до української історії та говорити про особисту свободу. Саме в цьому середовищі формувалася творча позиція Ліни Костенко.
Важливим для неї стало прагнення зберігати незалежність художнього слова. Згодом ця позиція проявилася не лише в темах поезії, а й у готовності відмовитися від публікації книжки, якщо цензори вимагали неприйнятних змін.
У 1957 році вийшла перша збірка Ліни Костенко «Проміння землі». Наступного року з’явилися «Вітрила», а 1961-го – «Мандрівки серця». Ці книжки привернули увагу до молодої поетеси й утвердили її серед помітних представників нового літературного покоління.
Костенко належала до шістдесятників – українських митців та інтелектуалів, які в період часткової лібералізації радянського життя прагнули оновити культуру. До цього покоління належали Василь Симоненко, Іван Драч, Микола Вінграновський, Алла Горська, Іван Світличний та інші.
Молоді автори порушували питання історичної пам’яті, мови, національної культури та свободи особистості. Вони проводили літературні вечори, брали участь у творчих дискусіях і підтримували діяльність київського Клубу творчої молоді.
Поезія Костенко вирізнялася увагою до внутрішнього світу людини, філософськими роздумами та точністю образів. Вона не прагнула просто переказувати події чи проголошувати готові істини. У її віршах думка нерідко розкривається через коротку деталь, зіставлення або несподіваний образ.
На початку 1960-х років політична атмосфера в СРСР знову стала жорсткішою. Твори українських письменників, які виходили за межі офіційних вимог, піддавали критиці. Ліна Костенко також опинилася під тиском радянської цензури.
Підготовлену збірку «Зоряний інтеграл» не допустили до друку. Пізніше цензурні перешкоди виникли й навколо книжки «Княжа гора». Поетеса відмовлялася погоджуватися на зміни, які спотворювали зміст її творів.
Костенко виступала на підтримку переслідуваних українських інтелектуалів. Вона була присутня на політичних судових процесах, а 1968 року підписала колективного листа протесту проти репресій, відомого як лист 139.
Після збірки «Мандрівки серця», виданої 1961 року, наступна окрема поетична книжка Костенко в Україні з’явилася лише 1977-го. Цей шістнадцятирічний проміжок часто називають періодом її вимушеного мовчання.
Насправді письменниця не припиняла творчої роботи. Вона продовжувала писати вірші та великі твори, хоча можливості опублікувати їх були обмеженими. Частина поезій поширювалася в самвидаві або потрапляла до закордонних українських видань.
Одним із найважливіших творів Ліни Костенко став «Маруся Чурай» – історичний роман у віршах, уперше виданий 1979 року. Його події розгортаються в Україні XVII століття, під час Національно-визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького.
Головна героїня – Маруся Чурай, легендарна полтавська піснетворка. Її звинувачують в отруєнні Гриця Бобренка, чоловіка, якого вона кохала. Судова справа стає відправною точкою для розповіді про особисту трагедію, зраду, вірність і людську гідність.
Поступово історія Марусі набуває ширшого змісту. На тлі її переживань постають козацька доба, суспільні конфлікти й боротьба українців за незалежність. Особисте кохання в романі переплітається з долею народу.
Важливе місце посідає тема мистецтва. Пісні Марусі живуть серед людей, навіть коли сама дівчина переживає страшні випробування. Костенко досліджує, чому художній твір може виявитися тривалішим за особисте життя його автора.
Роман не є документальною біографією Марусі Чурай. Історичне існування легендарної піснетворки залишається предметом дискусій, а письменниця створила самостійну художню інтерпретацію переказів про неї.
У 1987 році за «Марусю Чурай» та збірку «Неповторність» Ліні Костенко присудили Державну премію імені Тараса Шевченка.
Іншим важливим історичним романом у віршах стало «Берестечко». Письменниця працювала над ним протягом тривалого часу, а окрема книжка вийшла наприкінці 1990-х років.
Твір присвячений Богданові Хмельницькому після поразки козацького війська в битві під Берестечком 1651 року. Проте замість докладної батальної оповіді авторка зосереджується на переживаннях гетьмана, який змушений осмислити причини катастрофи.
Хмельницький постає не лише історичним діячем, а й людиною, що переживає сумніви, розчарування та почуття відповідальності перед народом. Йому доводиться шукати сили для подальшої боротьби після тяжкої невдачі.
Через історію гетьмана Костенко порушує питання влади, національної єдності, зради й ціни політичних рішень. Роман також нагадує, що історію держави визначають не лише перемоги, а й здатність суспільства переживати поразки.
Попри популярність історичних романів, значну частину творчості Ліни Костенко становить лірика. У ній письменниця звертається до часу, пам’яті, кохання, природи, творчості й морального вибору.
Відомі вірші «Страшні слова, коли вони мовчать», «Крила», «Життя іде і все без коректур» та «Між іншим» досліджують різні сторони людського існування. У цих текстах складні філософські думки часто висловлені стисло, без надмірних пояснень.
В інтимній ліриці поетеса говорить не лише про щастя закоханості, а й про відстань між людьми, втрату, вірність і неможливість повернути минуле. Почуття в її поезії нерідко пов’язані з усвідомленням швидкоплинності життя.
Важливою темою залишається природа. Дерева, річки, дощ, осінні сади та зміна пір року у віршах Костенко мають не лише описову функцію. Через природні образи вона розкриває людські переживання та роздуми про час.
Серед відомих поетичних книжок авторки – «Над берегами вічної ріки» (1977), «Неповторність» (1980), «Сад нетанучих скульптур» (1987), «Річка Геракліта» та «Триста поезій. Вибрані вірші».
У поемі-баладі «Скіфська одіссея» Ліна Костенко звертається до давньої історії українських земель. Її герой – молодий грек з античної Ольвії, який вирушає в подорож Борисфеном, тобто Дніпром.
Мандрівка відбувається приблизно два з половиною тисячоліття тому, коли причорноморські території були місцем зустрічі грецької та скіфської культур. Через пригоди героя письменниця показує різноманітність давнього світу.
Історичний матеріал тут поєднується з художньою уявою. Подорож річкою дозволяє побачити знайомі українські землі в зовсім іншому часі, коли ще не існувало сучасних міст і державних кордонів.
У 2024 році видавництво «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА» випустило нове ілюстроване видання «Скіфської одіссеї» з роботами художника Володимира Бахтова. Книжка повернула увагу до цього твору як до окремої великої поетичної історії.
У 2010 році вийшов «Записки українського самашедшого» – перший опублікований прозовий роман Ліни Костенко. На відміну від історичних творів у віршах, ця книжка присвячена сучасному суспільству та подіям початку XXI століття.
Головний герой – 35-річний програміст, який веде записи про власне життя й події довкола. Він спостерігає за політичними кризами, інформаційними повідомленнями, суспільними конфліктами та проблемами у своїй родині.
Назва роману відсилає до стану людини, яка намагається зберегти здоровий глузд у світі, переповненому суперечливою інформацією. Герой читає новини, порівнює факти й дедалі гостріше відчуває розрив між бажаним і реальним.
У книжці порушено теми інформаційного перевантаження, політичного розчарування, особистої відповідальності та втрати довіри до суспільних інституцій. Значне місце займають події Помаранчевої революції.
Роман викликав широкий читацький інтерес і дискусії. Його активно обговорювали як незвичне звернення відомої поетеси до сучасної політичної та соціальної прози.
Однією з менш відомих сторін біографії Ліни Костенко стала багаторічна участь в експедиціях до Чорнобильської зони відчуження. Починаючи з 1990-х років, вона долучалася до роботи дослідників, які намагалися зберегти культурну спадщину відселених поліських сіл.
Після катастрофи 1986 року багато населених пунктів спорожніли. Разом із будинками, господарськими речами та сімейними архівами під загрозою опинилися традиції місцевих мешканців, їхні пісні, звичаї та усні спогади.
Костенко брала участь у поїздках до покинутих поселень, допомагала збирати свідчення та предмети, важливі для вивчення культури Полісся. Ці експедиції проводилися разом із фахівцями з етнографії, історії та охорони культурної спадщини.
Для письменниці ця діяльність була продовженням уваги до історичної пам’яті, помітної в її поезії. Але йшлося вже не про художнє відтворення минулого, а про практичну роботу задля збереження документів, речей і свідчень людей.
У 2026 році, до сорокових роковин Чорнобильської катастрофи, у Києві організували фотовиставку «Ліна Костенко в чорнобильських експедиціях», присвячену її участі в цій діяльності.
Найвідомішою літературною нагородою Ліни Костенко є Шевченківська премія 1987 року, присуджена за роман у віршах «Маруся Чурай» та збірку «Неповторність».
У 1989 році письменниця отримала міжнародну премію Фундації Омеляна і Тетяни Антоновичів. У 1994 році її відзначили премією імені Франческо Петрарки за італійське видання поезій «Інкрустації».
Костенко має почесні академічні звання, зокрема Національного університету «Києво-Могилянська академія», Чернівецького національного університету та Львівського національного університету імені Івана Франка.
У 2022 році письменницю нагородили французьким орденом Почесного легіону. У 2024 році вона отримала звання почесної громадянки Києва, а в березні 2026 року стала почесною докторкою Національної академії наук України.
Твори Ліни Костенко перекладали англійською, французькою, німецькою, італійською, польською та іншими мовами. Її поезія представлена в міжнародних антологіях української літератури, а дослідники вивчають її творчість у контексті європейської поезії XX століття.
У 1960-х роках Ліна Костенко зверталася також до кінематографа. Вона працювала над сценаріями, які порушували теми історичної пам’яті, людської відповідальності та переживань воєнного покоління.
Один із проєктів, «Дорогою вітрів», був присвячений будівництву дороги в Карпатах, але його зняли з виробничого плану. Інший сценарій, «Перевірте свої годинники», Костенко написала у співавторстві з Аркадієм Добровольським. Він розповідав про українських поетів, які загинули під час Другої світової війни.
Стрічку за останнім сценарієм зняли, однак її суттєво переробили, а згодом випустили в іншій версії під назвою «Хто повернеться – долюбить». Через внесені зміни Ліна Костенко відмовилася від авторства.
Отже, ці кінопроєкти не варто плутати з повноцінними екранізаціями її найвідоміших книжок. Вони належать до окремого етапу творчої діяльності письменниці та демонструють її інтерес до сценарної форми.
23 квітня 2026 року видавництво «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА» випустило «Вітер з Марса» – нову поетичну книжку Ліни Костенко. До неї ввійшли найновіші та раніше не друковані вірші, написані протягом тривалого періоду від початку української незалежності до повномасштабної війни.
Видання містить також частину раніше опублікованих текстів, зокрема розділ «Коротко – як діагноз» та окремі поезії воєнного циклу. Книжку проілюстрував Владислав Єрко, а редактором став Іван Малкович.
Важливе місце у збірці посідають роздуми про сучасну Україну, війну, історичні втрати та відповідальність перед майбутніми поколіннями. Поруч із громадянською лірикою представлені інтимні й філософські вірші.
Поява нового видання у 96-річному віці письменниці стала помітною подією українського літературного життя. Книжка засвідчила, що її творчість не обмежується загальновідомими шкільними текстами та романами минулих десятиліть.
Основні жанри Ліни Костенко – філософська та інтимна лірика, громадянська поезія, історичний роман у віршах, поема й сучасна проза. Її творчість об’єднує увага до людської гідності, морального вибору, історичної пам’яті та сили мистецтва.
Особливістю поетичної мови Костенко є точність висловлювання. Вона часто використовує короткі, насичені змістом рядки, несподівані порівняння та афористичні формулювання. Навіть складні філософські питання в її поезії можуть розкриватися через звичайні предмети або явища природи.
В історичних творах письменниця приділяє увагу не лише зовнішнім подіям, а й внутрішньому стану персонажів. Маруся Чурай і Богдан Хмельницький постають передусім людьми, які переживають особисті трагедії та змушені ухвалювати складні рішення.
Ще одна важлива тема – незалежність митця. У віршах Костенко творчість часто пов’язана з відповідальністю перед правдою та власною совістю. Для поетеси слово не є просто красивою формою: воно має наслідки й вимагає чесності.
Саме тому її громадянська позиція тісно пов’язана з літературною діяльністю. Відмова поступатися цензурі, підтримка переслідуваних митців та робота зі збереження чорнобильської спадщини доповнюють теми, які письменниця розвиває у власних книжках.
Ліна Костенко належить до письменниць, чия творчість допомогла українській літературі вийти за межі радянських ідеологічних приписів. Разом з іншими шістдесятниками вона повернула поезії увагу до особистості, національної пам’яті та свободи художнього висловлювання.
Її вірші давно стали частиною української культурної пам’яті. Їх вивчають у школах, використовують у театральних виставах, читають на літературних вечорах та цитують у суспільних дискусіях. Проте творчість поетеси не зводиться до кількох відомих рядків: її книжки охоплюють майже вісім десятиліть літературної роботи.
В історичних романах Костенко показує, як особисті долі пов’язані з великими суспільними подіями. У ліриці досліджує кохання, пам’ять, старіння, природу й відповідальність людини. У прозі звертається до проблем сучасного інформаційного світу, а в громадській діяльності допомагає зберігати культурну спадщину.
Станом на 2026 рік письменниця продовжує залишатися важливою постаттю українського літературного та суспільного життя. Вихід збірки «Вітер з Марса» показав, що вона й далі осмислює сучасні події через поезію. Її твори цікаві не лише як свідчення певної історичної епохи, а й як розмова про вибір, який кожне покоління мусить робити самостійно.
Цікаві факти про Ліни Костенко розкриють вам життя та особистість цієї людини, а фото, зображення допоможуть ще ближче з нею познайомитись. А тому ви будете по-інакшому сприймати книжки.
У нас ви можете читати коротку біографію (коротко, скорочено) письменника Ліни Костенко українською мовою, но також є і повна біографія, автобіографія. Завдяки цьому ви зможете буквально намалювати в думці цілісний портрет творчої особистості, навіть не дивлячись на його фотографію.
У нас зібрані всі найвідоміші твори Ліни Костенко. Ви можете також слухати аудіокниги. В списку повного зібрання творів є як відомі праці, так і ті, про які ви, можливо, навіть не чули. А тому читати буде дуже цікаво.
У кожного автора є проза або поезія в особистій колекції. Збірка віршів або історій в різних жанрах - це то, чим жила людина, і то, що вона хотіла залишити після себе. Творчість Ліни Костенко саме така - з видатними творами, які варто прочитати.
Ви маєте змогу на нашому літературному портали читати онлайн або скачати повністю безкоштовно всі книги Ліни Костенко українською у форматах: txt (тхт), fb2 (фб2), rtf (ртф), epub (епаб), pdf (пдф).