Вірш «І не дивуй, що я прийду зненацька»
Ліна Костенко

Вірш «І не дивуй, що я прийду зненацька» Ліни Костенко присвячено почуттю, яке приносить людям як радість, так і страждання, яке дарує крила і збиває з ніг, від якого хочеться жити, але іноді воно може довести й до думок про смерть. Так, мова йде про кохання, якому свої твори присвячують митці по всьому світу. Так було, є і буде, бо любов – це те вічне, що не зникає, хоч які б події відбувались на планеті.

Лірична героїня вірша розповідає про свої почуття до чоловіка, якого кохає настільки сильно, що впоратись з цими емоціями буває важко. Навіть у натовпі людей вона почувається самотньою, якщо поруч немає того, до кого лине душа, про кого всі думки і бажання.

Водночас героїня навіть боїться знову зустрітись з коханим, бо ця подія може стати аж надто емоційною. Здається їй, що значно простіше піти «на штурм Бастилій», ніж побачити того, від згадки про кого серце вистрибує з грудей, а пульс значно прискорюється.

Героїня просить, щоб він приготувався прийняти її понівечену попередніми невдачами і сумнівами душу і зрозумів, чому вона так хвилюється і боїться їх зустрічі. Чи не вперше у житті їй хочеться зробити те, що каже їй серце, а не обов’язок і те остогидле «мушу». Їй хочеться бути з ним поруч, почуватись захищеною і спокійною, бо є надійна опора, боможна більше не пручатись і не прикриватись гордістю і смутком…

Читайте також усі 👉 Вірші Ліни Костенко 👈 на нашому книжковому сайті Читака.