Вірш «Виходжу в сад, він чорний і худий»
Ліна Костенко

Вірш «Виходжу в сад, він чорний і худий» Ліни Костенко є одним з тих, які перекладено багатьма мовами, тому його можуть читати мешканці інших країн і знайомитись з творчістю видатної української поетеси. Роздуми про життя і його цінність зустрічаються у віршах Ліни Василівни часто. У них вона ділиться своїм світоглядом і філософськими думками. А цього разу письменниця говорить про цінність миті.

У різному віці людина по-різному сприймає час. У дитинстві і юності він спливає повільно, бо попереду ще ціле життя і є відчуття, що встигнути можна дуже багато всього. Але з віком сприйняття змінюється, і доросла людина вже усвідомлює, що життя – це мить, яка пролітає так швидко, що не встигаєш і оком моргнути. Здається, ще вчора вона була маленькою, бігала по доріжкам у саду, а сьогодні вже ледве сидить на лавці, згадуючи події далекого минулого.

У вірші саме сад є уособленням швидкоплинності часу. Героїня приходить туди, коли він вже став «чорний і худий», але це її не лякає, хоч він і запитує, чому вона не прийшла раніше, коли він був квітучим і прекрасним.

Але їй не потрібно від нього нічого, ніяких плодів чи набутків. Якщо хтось колись у цей сад приходив лише тоді, коли міг від нього щось отримати чи взяти, то вона прийшла у час його смутку, і у цьому є прояв справжньої любові. І на прощання сад, хоч і з останніх сил, та все ж промовляє їй кілька теплих золотих слів…

Читайте також усі 👉 Вірші Ліни Костенко 👈 на нашому книжковому сайті Читака.