«Обрана кохати»
Аніта Мілаєва

Обрана кохати
Аніта Мілаєва


Глава 1.1




— Я не поїду на відбір!

Від обурення тупнула ногою.

— Аєло, дитинко. Це велика честь бути запрошеною на відбір наречених в анклав Гедар, — спокійно промовив батько. — Я з радістю прийняв пропозицію правителя і подякував за те, що він вніс наше прізвище у список.

Я збентежено подивилася на батька. Він серйозно? Знайшов за що дякувати.

— А мене спитати ти не хотів, перш ніж дати згоду на відбір і внести до списку наречених МОЄ ім'я?

— Тобі вже давно пора вийти заміж, — сказала Габріела. Так можно залишитися в старих дівах.

Вона чинно сиділа на стільці, випрямивши спину і роблячи ковток чаю з порцелянової чашки. Усім своїм виглядом Габріела демонструвала своє благородне походження та вміння поводитись за всіма правилами етикету.

— Я не хочу заміж,— намагалася не кричати, але дуже хотілося.

За що мені така несправедливість? Останнім часом здавалося, що світ бунтував проти мене.

— Дочко, ти маєш пам'ятати, хто ти, й не зганьбити наше прізвище, — спокійно промовила Габріела, трохи повернувши в мій бік голову.

Так і хотілося крикнути їй у вічі, що я знаю правду. Ніяка вона мені не мати. За законами нашої держави, якщо жінка вийшла заміж і не змогла народити чоловікові протягом п'яти років, вона вважається безплідною. У такому разі чоловік зобов'язаний з нею розлучитися і взяти собі за дружину іншу.

Габріела не могла завагітніти і, щоб не кидати кохану, батько пішов на обман. Він знайшов жінку, яка погодилася народити йому дитину. Подробиць я не знала, але факт залишався фактом.

Я народилася від іншої жінки і врятувала любов і шлюб люблячої пари.

Можливо, моє життя було б простішим, і мене навіть полюбила б Габріела, але з’явилося диво на ім’я: Юніона. Дочка моєї мачухи та батька. Миле і тендітне створіння з білявим волоссям. З дитинства ставилися до неї, як до божества: зайвий раз не турбували, не підвищували на неї голос. Вона жила за розкладом, де обов'язково була прогулянка на свіжому повітрі, правильне харчування та ін. Я ж вважаю, що таке ставлення було схоже на догляд за смертельно хворим.

Юніона була близькою для мене людиною, незважаючи на всю її наївність.

— Не сперечайся з батьком, — продовжила мачуха, — він дбає про твоє благополуччя. Бути дружиною алфінця дуже почесно.