«Дружина на обмін»
Ліра Куміра

Дружина на обмін
Ліра Куміра


Пролог



- Чи згодні ви, Михайло Серебряков, взяти у законні дружини Ганну Свиридову, бути для неї захистом та опорою? – спитала якась жінка у діловому костюмі, схоже, це й була виїзна робітниця загсу, а отже, всі слова моєї матері не були якимось сонним маренням.

- Згоден, - поспішно відповів мій «наречений», про якого я дізналася всього кілька годин тому.

Взагалі, що це за час такий, де можна продати власну дочку за борги? Ми ж не у вісімнадцятому столітті живемо, зрештою!

- Чи згодні ви, Ганно Свиридова, взяти в законні чоловіки Михайла Серебрякова? Бути йому вірною супутницею та берегинею домашнього спокою? - Якщо до цього я все ще сподівалася, що це все жарт, то церемонія, що проходила саме зараз, поставило все на свої місця.

- Ні, не згодна! - Я з сумнівом подивилася на родичів, які зібралися навколо, намагаючись вирахувати, кому ж могла спасти на думку така «геніальна» ідея?

Пропалюючи кожного з батьків підозрілим поглядом, я помітила батька, що опустив очі. Ні, у нього не вистачило б духу, а це означає…

- Мамуля... можна тебе буквально на пару слів? - Здригнувшись від такого м'якого до неї звернення, батьківка все ж таки погоджено кивнула, рухаючись зі мною в протилежний кут нашої вітальні. - Так це і є той самий "вихід", про який ти мені говорила? Як вам взагалі таке могло спасти на думку? - Мій жорсткий шепіт змусив Антоніну Сергіївну втиснути шию в плечі, але ефект, на жаль, продовжився трохи більше декількох секунд, після чого вона випросталася, дивлячись прямо мені в очі:

- Замовкни! - Зло прошипіла, оглядаючись на гостей, що зібралися неподалік. - Чи ти хочеш, щоб сім'я твого майбутнього чоловіка вирішила, що я силоміць тебе змушую вийти заміж? Тобі це потрібно? - Оце такої! Логіки в її словах хоч відбавляй.

– А це не так? Хіба це не так? - Обхопила голову руками, вирішуючи, що ж мені робити далі і як викрутитися з ситуації, яка сталася зі мною. - Що мені потрібно..? - Я вдала, що задумалася, після чого продовжила свою гнівну промову. - Це ваш борг, і я не хочу таким чином за нього розраховуватись! Та я взагалі тут бути не хочу! - сказала голосніше, ніж планувала, відзначаючи, як кімната переді мною ніби попливла, а голоси стали здаватися якимись віддаленими і не справжніми.