Вірш «Казка про золотого півника» Олександра Пушкіна
Десь-то, в тридев’ятім царстві, В тридесятім володарстві Жив-був славний цар Дадон. Змолоду, посівши трон, Розважався він війною, Для сусідів був грозою, А на старість захотів Одпочити від боїв, З упокоєм їсти-пити; Тут сусіди ну водити На царя за раттю рать, Шкоди й лиха завдавать. Щоб кінці землі своєї Від наруги від тієї Боронити день при дні, Цар війська держав грізні. Воєводи не дрімали, Та ніяк не потрапляли: Ждуть із півночі, аж на — Лізе з півдня рать буйна; Збудуть там — недобрі гості Морем сунуться; зо злості Навіть плакав цар Дадон, Навіть забував і сон. Де вже тут спокійно жити! От, щоб горю пособити, Вдався він до мудреця, Зорезнавця і скопця. Шле до нього він з поклоном.
От мудрець перед Дадоном Став, торбину разв’язав, Золотого півня дав. “Посади оцю ти птицю,— Проказав мудрець,— на шпицю; Золот-півник всі краї Пильнуватиме твої: Як не ждать нізвідки лиха,— Буде пташка мирна й тиха, А як тільки б відкілясь Ворогів орда взялась, Чи війна б де починалась, Чи яка біда складалась,— Закричить мій співунець, Підійнявши гребінець, І повернеться до того Місця лютого й страшного”, Цар, як теє зачував, Гори злота обіцяв Зорезнавцеві старому. Мовив: “Я слузі такому, Як для себе, без жалю Все віддам і все зроблю”. Став же півник той на шпиці, Стереже його границі, Скоро тільки щось не так — Подає тривоги знак, Наче зо сну, стрепенеться, Повернувшись, озоветься, Закричить: “Кири-ку-ку! Царствуй лежма на боку!” І сусіди присмирніли, Воювати вже не сміли. Отаких-то цар Дадон Їм наставив перепон.
Рік і два спливає мирно, Півник наш сидить сумирно. Тільки ж якось цар Дадон Чує крик і шум крізь сон. “Царю! Батьку милостивий! — Воєвода стогне сивий.— Встань, велителю! Напасть!” “Що таке? Заснуть не дасть! — Цар крізь позіхи до нього.— Га? Хто там? Чого й до чого?” Воєвода ж не мовчить: “Наш когутик знов кричить, Страх і шум по всій столиці”. Цар до вікон, зирк — на шпиці Б’ється півник-вістівник, Повернувся в східний бік. Вже ж тут годі зволікатись: “Всі на коні! Гей, рівнятись!” Цар до сходу шле війська, Старший син за ватажка. Півник тут угамувався. Стихло все, Дадон здрімався.
От минуло вісім днів, А не чуть про вояків: Як проходить оборона? — Не сповіщено Дадона. Золот-півень в крик уп’ять,— Цар нову скликає рать, Сина меншого із нею Шле правицею своєю. Півник знов сидить, притих, А вістей нема від них. Знову вісім день минає; Люд боїться, сну не знає; Золот-півень в крик уп’ять,— Цар скликає третю рать, Сам уже стає на чолі, Хоч не як-то й вірить долі.
От ідуть та йдуть війська, Путь-доріженька тяжка. Ні ворожої ж то сили, Ні побою, ні могили В далині не вирина. Мислить цар: ну й дивина! От і восьмий день минає. Цар у гори прибуває І з усім своїм полком Опинивсь перед шатром. Все німе, як на картині, Круг шатра; в тісній долині Рать побита скрізь лежить. До шатра Дадон спішить… Ой, якої страховини! Перед ним його два сини Без шоломів і щитів На землі. Меча встромив Один одному у груди, Їхні коні — як приблуди, На столоченій траві, На кривавій мураві… Цар у плач: “Ох, соколята! Що за доля розпроклята! Вже не тішитись на вас! Ох! Настав мій смертний час!” Плаче цар, бійці ридають, Аж долили всі здригають, Аж тремтить усе нутро Гір високих… Враз шатро Відслонилось — і дівиця, Шамаханськая цариця, Наче ясная зоря, Тихо вийшла до царя. Як нічна змовкає птаха Перед сонцем,— так бідаха Перед нею занімів — Цар забувся про синів. А вона перед Дадоном Усміхнулась — із поклоном За правицю узяла І в шатро його ввела. Там за стіл його саджає Та частує-пригощає І кладе на відпочин Між гаптованих тканин. Цілий тиждень, як годину, Їй покірний до загину, В любий здавшися полон, Бенкетує цар Дадон.
Аж нарешті він по всьому Каже війську йти додому, Сам красуню забира І рушає, бо пора. Перед ним чутки, як птиці, Носять правду й небилиці. Біля міста, край воріт Люди збіглись на привіт. Всяк летить прудким погоном За царицею й Дадоном. Цар Дадон вітає всіх. Гульк — із натовпів людських, В сарачинській шапці білій, Наче лебідь посивілий, Друг його, старий звіздар. “А, добридень,— каже цар,— Як живеш і що нам скажеш? Підійди-но, що накажеш?” “Царю,— в відповідь мудрець,— Треба скласти нам кінець. Як тобі я прислужився, Ти сказав, ще й побожився: Все тобі я без жалю, Як для себе, ізроблю. Подаруй мені дівицю, Шамаханськую царицю…” Цар поглянув, сам не свій: “Що ти,— каже,— навісний! Чи нечиста, може, сила В тебе розум затемнила? Що за біс тебе опав? Я не криюсь, обіцяв, Та таке вже не годиться… І нащо ж тобі дівиця? А чи знаєш ти, хто я? Воля царська тут моя — Хочеш золота дзвінкого? Чи коня мого прудкого? Чи півцарства, хочеш, дам?” “Не цікаво теє нам. Подаруй мені дівицю, Шамаханськую царицю”,— Так відказує мудрець. Плюнув цар: “На тебе грець! Як таке, не дам нічого! Мучиш сам себе, старого! Одійди, як хочеш жить! Ну-бо діда відтягніть!” Дід почав був сперечатись, Та не з кожним слід змагатись: Цюкнув цар його жезлом Просто в лоб. Упав мішком Бідолаха.— Вся столиця Іздригнулась, а дівиця Хи-хи-хи та ха-ха-ха! Не боїться, бач, гріха. Цар, лихе забувши слово. Усміхнувся їй медово. От в’їздить до міста він… Раптом чує тихий дзвін,— І як стій серед столиці Півник, зринувши зо шпиці, Над царем залопотів І йому па тім’я сів, Стрепенувся, в тім’я клюнув Та й з очей..; Униз посунув З колісниці цар Дадон, Відійшов на вічний сон. А цариця десь поділась, Наче й зовсім не родилась. Казка вигадка, проте Щось тут, браття, не пусте!
Перекладач: М.Рильський
Аналіз вірша «Казка про золотого півника» Олександра Пушкіна
«Казка про золотого півника» написана у формі вірша Олександром Пушкіним у 1834 році. Вона стала останнім такого роду твором автора, та через багато років була поставлена на сценах театру.
Цар з молодого віку був дуже неприємною людиною, та докучав сусідам. З кожним роком людина не молодіє, а ще більш втрачає свою силу. Тому в старості сусіди почали мститися йому, та постійно нападати на нього. Що запропонували йому мудреці? Радимо читати онлайн усім книгу «Казку про золотого півника» Олександра Пушкіна українською мовою.
Мудреці подарували йому півника на спиці, який в разі небезпеки буде попереджувати царя, але в них були певні умови. Що саме забажали мудреці? Чи зможе цар виконати останнє бажання мудреців та зберегти своє життя?
Скачати книгу «Казку про золотого півника» Олександра Пушкіна українською мовою можна безкоштовно, без реєстрації та sms (смс) на нашому сайті в таких форматах: fb2 (фб2), txt (тхт), rtf (ртф), epub (єпаб).
«Казка про золотого півника» – казка російського поета Олександра Сергійовича Пушкіна; останній із написаних ним творів такого роду. Казка була написана в 1834, а вперше надрукована в наступному році в журналі «Бібліотека для читання».
Ми НЕ розповсюджуємо книгу (файли) безкоштовно для скачки, оскільки це порушує Авторське право. Наш сайт носить виключно інформативний характер, де читачі можуть ознайомитися цікавим описом книги від нашого сайту, з анотацією від видавництва, відгуками та цитатами з книжки. Для того щоб отримати книгу, ми пропонуємо пропонуємо вам список посилань інтернет-магазинів для того, щоб ви змогли купити, слухати читання книги (аудіокнигу в mp3 (мп3)), завантажити / скачати або читати онлайн повну версію книги «Казка про золотого півника» Олександра Пушкіна та насолоджуватися нею.
Як правило, на сайтах-партнерах ви зможете знайти такі формати книги «Казка про золотого півника» Олександра Пушкіна: fb2 (фб2), txt (тхт), rtf (ртф), epub (епаб), pdf (пдф) українською мовою, які підійдуть на такі пристрої як - електронна книга, телефон на Андроїд (android), айфон, ПК (комп'ютер), айпад.
Якщо ви є правовласником книги «Казка про золотого півника» Олександра Пушкіна і бажаєте, щоб ми видалили її з нашого книжкового сайту, будь ласка, напишіть нам на пошту abuse.knigi@gmail.com і ми в найкоротші терміни її видалимо.
Відгуки на вірш «Казка про золотого півника» Олександра Пушкіна