«Бос для Попелюшки. Частина друга»
Оксана Мрійченко

Бос для Попелюшки. Частина друга
Оксана Мрійченко



Глава 1



Спекотний літній день минув, а тихий вечір нарешті подарував ковток свіжої прохолоди. Розпечене червоне сонце вже наполовину сховалося за обрієм, але до справжніх сутінків ще не менше години. Валя повільно крокувала вузькою ґрунтовою дорогою, що йшла через поле, милуючись тим, як останні промені сонця пробираються через стеблинки зелених трав. Тиша, спокій, літо і чудовий вечір, сповнений ароматами духмяних польових квітів і співом невгамовних цвіркунів. Десь там, за цими полями, шумне місто з купою яскравих вогнів. Але тут неначе потрапляєш в зовсім інший світ. Вечір дихає ніжністю, а глибоке небо над головою так і манить помилуватися останніми рожевими відблисками сонця на легких хмарках. Так хочеться забрати хоч частинку цього спокою, що панує навколо. Сховати його всередині себе, щоб хоч ненадовго позбутися болючих спогадів і важких думок. Валя тихо зітхнула. Скільки ще потрібно часу, щоб повернутися до нормального життя? Мабуть, вона ніколи не зможе забути Микиту. Але невже не можна привчити себе реагувати на спогади про нього спокійно, щоб не стискалося так боляче серце, а до очей не підступали сльози?


Валя поглянула на вогняний шар сонця, що швидко опускався за обрій та подумала, що час повертатися. Рідні будуть хвилюватися, а вона навіть телефон з собою не взяла. Дівчина зупинилася та повільно рушила у зворотному напрямку, продовжуючи милуватися навколишнім пейзажем. Тепер сонце було позаду Валі, лагідно цілуючи її відкриті плечі, що визирали з-під короткого літнього сарафана. Ці обережні дотики останніх сонячних променів викликають спогад про зовсім інші поцілунки… Лагідні та неймовірно ніжні, від яких все тіло вкривається мурашками. Микита завжди цілував її саме так і Валя досі відчувала сліди від його дотиків на своїй шкірі. Тіло досі пам’ятало теплі обійми боса, в яких вона щоразу мліла від задоволення. Невже тепер ніколи не вдасться забути все це?


Валя з Мар’яною вже понад тиждень жили у бабусі з дідусем. Галина Григорівна та Іван Гаврилович дуже зраділи, коли дівчата оголосили, що деякий час житимуть в селі. Звісно, Валя не стала розповідати стареньким про все, що трапилося у неї з Микитою.