«Пручайся, мені подобається»
Ріна Савіна

1

  - Яка ж ти все-таки, сволота, Ігнатов, - я з презирством дивилася на чоловіка, що стояв навпроти мене. - Навіщо ти знову з'явився у моєму житті? Ти знову хочеш зробити мені боляче? Змусити страждати? Вирішив розтоптати мене як багато років тому?

  - Мишеня, ти занадто драматизуєш події, - на його губах грала нахабна посмішка. - Я просто хочу допомогти вирішити твої проблеми із бізнесом. На мою думку, це дуже шляхетний вчинок з мого боку. І я, якщо чесно, розраховував як мінімум на слова подяки з твого боку.

  - Шляхетний вчинок? - я зайшлась в істеричному сміху. - Ти реально думаєш, що я наївна дурепа? Та ти сам і створив мені всі ці проблеми. Звісно, з твоїми зв'язками хіба могло бути інакше. Наш ресторан багато років вважався одним із найкращих у місті. І ні в кого, чуєш ні в кого, не було жодних претензій до нас. Але тільки-но ти з'явився, на нас посипалися неприємності. За ці кілька місяців у мене перевірок було більше ніж за кілька років. І при тому, що у нас не знаходили жодних порушень, ресторан все одно закривали на кілька днів.
    Ми більше стояли зачиненими, ніж працювали. І ти зрештою домігся свого. Тепер ти, упир, задоволений? Хотів почути від мене слова подяки? Щоб ти подавився моїм рестораном, скотина!

  Я вже не могла стримувати своїх емоцій і перейшла на крик.

  - Легше зі словами, крихітко, - з лиця Ігоря пропала посмішка, він починав злитися. - Ти сама винна у тому, що відбувається. Я хотів тобі все пояснити під час нашої першої зустрічі. На колінах перед тобою стояв, прощення просив. Але ти навіть не схотіла мене слухати. Гординю свою включила.

  Чоловік стиснув кулаки й почав наступати на мене. Здавалося, що з його очей скоро полетять іскри.

  - І я, зауваж, зрозумів тебе, дав час все обміркувати. І на весіллі твоєї племінниці та мого найкращого друга, хіба я хоч якось образив тебе. Я ж намагався оточити тебе увагою та турботою. Хіба я багато хотів, коли попросив тебе залишитися після свята і просто поговорити зі мною? Хотів, щоб ти дала мені можливість все виправити та довести, що в нас із тобою ще не все втрачено. Але ні, ти знову вчинила по-своєму. Просто поїхала додому, не залишивши мені жодного шансу. А тепер ти звинувачуєш мене у жорстокості? Я й так вчинив надто лояльно, залишивши тобі половину бізнесу.