«Прокляте небо»
Наталія Довгопол

Прокляте небо
Наталiя Довгопол


Середина XVII столiття. Киiвщина. У селi мiрилом усього е фiзична праця, будь-яка iнакшiсть вважаеться хибою. Тому мати намагаеться позбутися Євки ще немовлям. Але щодо малоi доля мае своi плани. Дiвчинка виживае i потрапляе служити в маеток пана. У неi е дар – схильнiсть до астрономii. Вона буквально читае небо, як розгорнуту книжку. Та в життi Єви з’являеться панський вчитель Орест. Потайки одружуючись, вони втiкають до Киева. Тепер на неi чекае довгий шлях випробувань та спокути. Хто залишиться поруч, а хто зрадить? І що скажуть зорi тiй, яка едина вмiе iх читати?..





Наталiя Довгопол

Прокляте небо


Колись давно, гортаючи стародруки в Лаврськiй друкарнi, я натрапила на гороскоп. Гороскоп у церковнiй книзi XVII ст! Знахiдка так вразила мене, що я нiяк не могла викинути цей факт iз голови. Думка про дуалiстичний свiтогляд сучасникiв, у якому плiч-о- плiч iснували антична фiлософiя та християнське вчення, давнi язичницькi вiрування та прогресивнi науковi досягнення епохи не давала менi спокою. Захотiлося зрозумiти, переосмислити та по-своему розповiсти iсторiю, написану в шкiльних пiдручниках, знаходячи мiсце для чар, подвигiв та кохання.

    Авторка





© Довгопол Н. О., 2019

© DepositPhotos.com / Ashva_pictures, обкладинка, 2019

© Книжковий Клуб «Клуб Сiмейного Дозвiлля», видання украiнською мовою, 2019

© Книжковий Клуб «Клуб Сiмейного Дозвiлля», художне оформлення, 2019




Частина перша

Серп молодого мiсяця



У садках уже достигали грушi та вабили до себе жовтими боками й медовими пахощами. Час було обривати. Дiти й старi баби поприходили на фiльварок iз кошиками та ряднами – у кого що було. Рвали й складали, грушка до грушки. Не дай Боже яку надкусити! Собi можна було забрати хiба пiдгнилi чи червивi, але цього року – як на зло – усi грушi видалися напрочуд гарними.

Отак рвали та зiтхали, доки трiск гiлок i голосний зойк не вiдвернули iх вiд роботи. Це Дунька Ковальчишина прийшла зi своiм козубом, що здавався вдвiчi бiльшим за неi, та, перечепившись через колоду, iз розгону влетiла в купу хмизу.

Меншi засмiялися, старшi дiвчата лиш закотили очi – iз цiею Дунькою завжди щось траплялося.