«Пармський монастир»
Стендаль

Пармський монастир
Stendhal


Бiблiотека свiтовоi лiтератури
Стендаль (Анрi Марi Бейль, 1783–1842) – один з найвiдомiших французьких письменникiв ХІХ столiття. Стефан Цвейг назвав його «новим Коперником в астрономii серця» i великим знавцем людськоi душi.

Будучи учасником наполеонiвських вiйн, зокрема й в Італii, Стендаль створив чудовий образ цiеi краiни в одному iз своiх шедеврiв – романi «Пармський монастир», де органiчно поедналися романтизм i реалiзм. Автор показуе, що в роздрiбненiй Італii першоi третини ХІХ столiття немае мiсця таким людям, як головний герой Фабрiцiо дель Донго, людям з вiльною душею i багатою уявою, з палкими почуттями i таким самим прагненням щастя. Витончене зображення Стендалем героiв роману дае змогу назвати «Пармський монастир» найпоетичнiшим твором письменника.





Стендаль

Пармський монастир





Передмова

Наипоетичнiшии роман Стендаля


Така репутацiя роману «Пармський монастир» давно встановилась на батькiвщинi письменника i була стверджена французьким лiтературознавством XX столiття. Чи не найвiдомiший вчений-стендалезнавець А. Мартiно в 1956 роцi опублiкував статтю «Поезiя Стендаля», в якiй показав, що поезiя проймае всю художню творчiсть письменника i найяскравiше втiлення знаходить у романi «Пармський монастир». Інший вiдомий лiтературознавець М. Бардеш твердить у книзi «Стендаль-романiст», що в цьому романi «поезiя всюди» i називае його автора «одним iз найсправжнiших (plus vеritables) поетiв XIX столiття». Названi та iншi дослiдники констатують, що роман мае два основнi аспекти – поетичний i полiтично-побутовий, але домiнуючим, визначальним вони вважають перший iз них. До цього слiд додати, що художня стратегiя твору полягае у зниженнi другого, полiтично-побутового аспекту i пiднесеннi, своерiднiй апологii аспекту поетичного.

Тут доцiльно надати слово авторовi. Пiдходячи до фiнальноi частини «Пармського монастиря», Стендаль вибачаеться перед читачами за те, що змушений залишити на певний час перший його аспект i зануритися «в полiтику». «Полiтика в лiтературному творi, – пише вiн, – це пострiл з пiстолета серед концерту, рiч груба, але така, що ii неможливо обiйти увагою.