«Пан Коцький»

Пан Коцький
Українська народна казка

В одного чоловіка був кіт старий, що вже не здужав і мишей ловити.

От хазяїн його взяв та й вивіз у ліс, думає: «Нащо він мені здався, тільки дурно буду годувати, – нехай в лісі ходить».

 Покинув його, а сам поїхав.

Коли це приходить до кота лисичка та й питає його:
– Що ти таке?
А він каже:
– Я – пан Коцький.

Лисичка каже:
– Будь ти мені за чоловіка, а я тобі за жінку буду.
Він і згодився.

Веде його лисичка до своєї хати – та так уже йому годить: уловить де курочку, то сама не їсть, а йому принесе.

От якось зайчик побачив лисичку та й каже їй:
– Лисичко-сестричко, прийду я до тебе на досвітки.
А вона йому:
– Є у мене тепер пан Коцький, то він тебе розірве!

Заєць розказав за пана Коцького вовкові, ведмедеві, дикому кабанові. Зійшлися вони докупи, стали думати: як би побачити пана Коцького, – та й кажуть:
– А зготуймо обід!

І взялись міркувати, кому по що йти. Вовк каже:
– Я піду по м'ясо, щоб було що в борщ.

Дикий кабан каже:
– А я піду по буряки та картоплю.

Ведмідь:
– А я меду принесу на закуску.

Заєць:
– А я капусти.

От роздобули всього, почали обід варити.

Як зварили, стали радитись: кому йти кликати на обід пана Коцького.
Ведмідь каже:
– Я не підбіжу, як доведеться тікати.
Кабан:
– А я теж неповороткий.
Вовк:
– Я старий уже і трохи недобачаю.
Тільки зайчикові й приходиться.

Побіг заєць до лисиччиної нори; коли це лисичка вибігає, дивиться, що зайчик стоїть на двох лапках біля хати, та й питає його:
– А чого ти прийшов?
– Просили вовк, ведмідь, дикий кабан і я прошу, щоб ти прийшла зі своїм паном Коцьким до нас на обід!
А вона йому:
– Я з ним прийду, але ви поховайтесь, бо він вас розірве.

Прибігає зайчик назад та й хвалиться:
– Ховайтесь, казала лисичка, бо він як прийде, то розірве нас!
Вони й почали ховатися: ведмідь лізе на дерево,

вовк зарився у стогу,

кабан ховається під стіл,

а зайчик лізе в кущ.

Коли це веде лисичка свого пана Коцького.

Доводить до стола, він побачив, що на столі м'яса багато, та й каже:
– Ма-у!.. Ма-у!.. Ма-у!..

А ті думають: «От, вражого батька син, ще йому мало! Це він і нас поїсть!»

Зліз пан Коцький на стіл і почав їсти, аж за вухами лящить. А як наївся, то так і простягсь за столі.