«Ожеледиця»
Тетяна Брукс

Ожеледиця
Тетяна Брукс


Час мiняе наше життя. Полiтичнi морози, вiтри й завiрюхи, гарячi й холоднi вiйни не тiльки змiнюють устрiй i систему державного управлiння в краiнах, вони заморожують долю кожноi людини. Те, що ранiше здавалося правильним, тепер викликае роздратування, навiть злiсть. Спонукае до вчинкiв. Зерно ненавистi, яке за багато рокiв дрiмало у душi i, здавалося, геть засохло, раптом проросло, полите кривавими подiями. Убита дочка депутата мiськоi ради Бориса Мойсейовича Шмiдта. Головний пiдозрюваний – ii наречений. Але не все просто i в самiй сiм’i чиновника. Кожен iз членiв родини пiд пiдозрою слiдчого Олександра Івановича Борейко. Все це, а також персональнi драми Лавра Ботана i його сусiдки Анжелiки змушуе перевертати сторiнку за сторiнкою. Ми ковзаемо по цiй жахливiй ожеледi зовнiшнiх i внутрiшнiх вiдносин, замiсть того, щоб розтопити цей штучно створений лiд, твердо стати на ноги i смiливо рухатися до свого щастя.





Тетяна Брукс

Ожеледиця

Соцiальна драма-детектив





У ряду вбивць +1


Антон не мiг дивитися на свою наречену. Колишню наречену. Вiн височiв над нею, спираючись однiею рукою на кут стола у великому холi ii будинку, наче величезний херувим, що спустився з небес, з великими, як застиглi озера, очима i пшеничними кучерями. Вона, як повалений ангел, лежала бiля його нiг у калюжi кровi, що все ще повiльно витiкала з величезноi рани на скронi. На противагу його свiтлому, ii синяво-чорне, спецiально пофарбоване до весiлля волосся вбирало у себе червоний сироп кровi. Чорне i червоне. Обличчя було повернуте у зворотний вiд кривавого потоку бiк i видiлялося чистою бiлою плямою на загальному тлi. Майже непомiтний, на три-чотири мiсяцi вагiтностi животик виглядав горбком могили над щастям Антона.

– Алiно! Алiно! Алiночко! – ворушилися його губи на закам’янiлому обличчi.

– Антон? Ти що тут робиш так пiзно?

Огрядна жiнка, вiк якоi явно пiдбирався до п’ятдесяти, спускалася сходами вiд спалень, що розмiщувалися на другому поверсi. Було пiзно – пiв на дванадцяту ночi. Жiнка була одягнена у довгий шовковий халат, на ii обличчi лиснiла неакуратно накладена зеленувата маска – Алла Володимирiвна Шмiдт намагалася боротися з вiком.

– Алiна… Тут Алiна… Вона… мертва.