«На вулиці Солоній»
Ія Морела українською

Вулиця Солона лежить у затишному передмісті біля річки Самари. Вона ніколи по-справжньому не засинає: кумкає жабами, гавкає дворовими собаками, сперечається голосами сусідів і живе повсякденними турботами кількох поколінь. Її мешканці працюють на металургійному заводі, пораються по господарству, вирощують дітей, сваряться й миряться, а заразом зберігають родинні перекази та легенди. Особливе місце серед них посідають історії про козака Веклича, якого мало не кожна місцева родина вважає своїм предком.

Семирічна Сявка та її нерозлучний друг Тюба ховаються від дорослих у старій ванні, відкривають пепсі-магазин, створюють лицарські ордени, рятують уявних привидів і лякають самі себе страшними оповідками. Для них двір, поле та берег річки — величезна незвідана територія, де непотрібна дорослим річ може стати скарбом, фортецею або початком нової гри.

Проте життя на Солоній не обмежується веселими витівками. Спостерігаючи за сусідами й родичами, Сявка та Тюба намагаються зрозуміти, чому дорослі поводяться так дивно, встановлюють незрозумілі правила і часто самі їх порушують. Діти переживають перші моральні потрясіння, знайомляться з відповідальністю, соромом і несправедливістю. Безтурботне літо поступово перетворюється на важливий етап дорослішання.

На вулиці Солоній немає цілковито злих людей. Тут живуть галасливі, мовчазні, скандальні, кумедні, уперті й беззахисні мешканці. Авторка показує їхні слабкості з м’яким гумором, але не висміює самих людей. За сімейними сварками й сусідськими непорозуміннями відчувається турбота, а за суворими бабусиними повчаннями — впевненість дитини, що її нагодують, полікують і любитимуть незалежно від масштабів учиненої шкоди.

Читачі відзначають живих героїв, психологічну точність, теплу атмосферу й гумор роману. За настроєм книжку порівнюють із «Тореадорами з Васюківки» та «Пригодами Тома Сойєра», але історія Ії Морели має виразний український колорит і власну місцеву міфологію. У ній відчувається основа з родинних оповідок, які переходять від покоління до покоління, змінюючись і прикрашаючись із кожним новим переказом.

«На вулиці Солоній» варто придбати тим, хто любить добру сучасну українську прозу, історії про дитячу дружбу та книжки, що повертають відчуття дому. Це смішне й водночас змістовне читання, здатне нагадати про час, коли світ здавався простішим, двір був його центром, а найкращий друг — головним спільником у всіх можливих пригодах. Після такої книжки майже неминуче хочеться знайти когось зі свого дитинства й сказати: «Пам’ятаєш?..»