«Легенда про Сокола»
Володимир Горбань

Легенда про Сокола
Володимир Горбань


Вiн – киiвський князь, що живе в серединi IX столiття. Вона – киiвська журналiстка з наших часiв. Але вони дивним чином зустрiчаються на березi рiчки Рось. Рарог в перекладi з мови предкiв означае сокiл. І князь такий же смiливий, стрiмкий та вмiлий воiн, невразливий для ворогiв. Оксана, киiвська красуня, закохуеться в нього, виходить замiж та стае княгинею. У Рарога i Оксани народжуються два сини. Перший – Олег – стане тим самим князем, якого називатимуть Вiщим. А його рiдний брат потрапить до наших часiв.





Володимир Горбань

Легенда про Сокола





Глава 1


В ii елегантнiй червонiй сумочцi заграла усiм вiдома та улюблена багатьма французька пiсня «Бабине лiто» у виконаннi Джо Дассена. Оксана зупинилася, витягнула мобiльний телефон, увiмкнула його та, притиснувши до вуха, знов продовжила рух:

– Алло, Дмитре Іллiчу!.. Я зараз знаходжуся на Хрещатику у пiдземному переходi.. так, я ближче до вечора обов’язково з’явлюся у редакцii…так, звичайно, я пам’ятаю…так, обов’язково усе зроблю. Не хвилюйтеся, Дмитре Іллiчу… Гаразд, усього вам доброго, до зв’язку.

Оксана Сущенко, висока, струнка сiроока бiлявка двадцяти дев’яти рокiв вiд народження другий рiк працювала в одному з дуже вiдомих украiнських журналiв, де писала в основному статтi та iнтерв’ю з представниками богеми на гламурнi теми, якi стали досить популярними серед молодi та студентiв. Але, така журналiстика iй вже чимало набридла…

Знову задзвонив телефон.

– Алло, Наталко! Так, я вже пiдходжу…я вже зовсiм близько. Вже у пiдземному переходi на Хрещатику. Що?! Ну, ти даеш!.. Звичайно, почекаю… Добре, не метушися… добре….Я тебе теж… цьом, цьом…

Наталка Кравченко – однокласниця та колишня сусiдка по будинку. А ще вона – подруга днiв суворих, а також спiврозмовниця, радниця, спiвтрапезниця та iнодi жилетка для дуже мокрих та гiрких дiвочих слiз…

Люди туди-сюди хапливо рухалися у пiдземному переходi. Вони поспiшали. Вони завжди кудись поспiшають. Вони мимоволi штурхаються, самi ухиляються вiд штовхань, при цьому мовчать або беззлобно лаються. Але завжди швидко, напорливо, метушливо…

Знову телефонний дзвiнок.

– Алло! – Оксана дуже не хотiла цiеi розмови. – Так, Альберт!.. Яка тобi рiзниця?!. У пiдземному переходi, на Хрещатику! У тебе щось трапилось?!.