Консуело
Жорж Санд
Всесвiтньо вiдомий роман «Консуело» вважаеться одним з найкращих творiв Жорж Санд (1804—1876). Його головна героiня – молода дiвчина Консуело, для якоi сенс всього життя полягае у тому, щоб спiвати. Крiм музики та спiвiв для неi нiчого не iснуе. Дiя роману вiдбуваеться в серединi XVIII сторiччя. Історичний фон, на якому розгортаються долi головних героiв, це Венецiя з ii музичним життям, Чехiя з героiчним минулим та солдафонська Прусiя. А прототипом Консуело, дiвчини з божественим голосом, послужила всесвiтньо вiдома французька спiвачка Полiна Вiардо, яка довгi роки була музою росiйського письменника І.С. Тургенева.
Жорж Санд
Консуело
«Великий майстер iдеального…»
«Панi Санд була великим майстром iдеального», – так зовсiм не схильний до пафосу скептик й iронiст Анатоль Франс сказав про автора численних романiв, новел, казок, п'ес, публiцистичних статей, iсторичних нарисiв, мемуарiв.[1 - А. Франс. Жорж Санд и идеализм в искусстве. – Собр. соч. в 8 т. – Т. 8. – М., 1960. – С. 81.]
Майстер iдеального в епоху постмодернiзму – чи потрiбний вiн? Чи е в ньому необхiднiсть? У часи вже навiть не фемiнiзму, а постфемiнiзму чи не безнадiйно застарiла письменниця, творчiсть якоi вперто пов'язують з «жiночим питанням», животрепетним два столiття тому? Чи не залишилась вона зi своiми проблемами, думками, тривогами в XIX столiттi? Та й взагалi, чи не вiдiйшов в минуле самий лiтературоцентризм, витiснений телебаченням та Інтернетом?
* * *
XIX столiття – столiття класичноi лiтератури, столiття шедеврiв i генiiв. Бальзак i Стендаль, Дiккенс i Теккерей, Гофман i Гейне, Байрон i Гюго, Пушкiн, Шевченко, Мiцкевич, Петефi та iн., але i в цьому ряду обраних не загубилось нi iм'я, нi мiсце французькоi письменницi Жорж Санд (1804—1876).
Значущiсть письменницi розумiли колеги-лiтератори – Бальзак, Гюго, Мюссе, Сент-Бев, Флобер, а це ж цвiт Францii! Але ii також знали й цiнували нiмецький поет Гайне, й угорець Петефi, й поляк Мiцкевич, й американець Вiтмен. Перед нею, називаючи ii «Іоанною д'Арк нашого часу»[2 - В. Г. Белинский. Письмо Бакунину от 7.XI. 1842 г. – ПСС, т. XII. – М., 1956. – С. 115.], схилявся Белiнський.
