«Хурделиця»
Володимир Худенко

Хурделиця
Володимир Худенко


Уже вiдомий нашому читачевi молодий письменник iз Конотопу Володимир Худенко написав нову цiкаву i захоплюючу книжку «Хурделиця». Хурделиця, заметiль, снiг i холод – це не просто штучний антураж задля якоiсь додатковоi реалiстичностi. Тут i своерiднi дiйовi особи, i навiть певнi знаки-символи. Символи того, що вiдбуваеться в книжцi, i тiеi майбутньоi долi, що уготована не тiльки для мешканцiв невеличкого села в Сумськiй областi, а й для усього людства. Письменник майстерно тримае iнтригу, тож читачi перебуватимуть у постiйнiй напрузi. А на додачу iх очiкуе подвiйна несподiванка. Повiрте, про таке ви навiть i не думали.





Володимир Худенко

ХУРДЕЛИЦЯ




Повiсть


Іринi Козловiй







ВСТУП

(лiто 1979-го)


З далеку, звiдкiлясь аж iз жовтневського боку легкий полуночний вiтер доносив глухi людськi крики та навiть обривки фраз – то жнивували в полях комбайнери, аж до сих пiр з увiмкненими фарами мотались на тiк повнi зерна вантажiвки, а комбайни понуро сунули собi крiзь глупу нiч, комбайнери i шофери перекрикувались, перелаювались мiж собою, пронизливо свистiли.

Лисиця оминала тi мiсця. Там болота, гнилiснi, сирi, торф’янистi болота. Заростi лободи з кропивою там хиляться пiд слабим полуночним вiтром, а висохлий очерет глухо потрiскуе, шелестить, росою спадають обридлi чумнi тумани. Там дiм – лисиця прийшла з болiт, але й самi ж болота давно змiнились, з них вийшла волога, вийшла затхла стояча вода, – то люди впились в болота i спили iх. Вони розрили рiвчаки, як кроти, накопали мелiорацiйних каналiв, утнули бетоннi шлюзи з залiзними дамбами, викорчували хащi, столiтне корiння витягли стальними машинами з драговини, мiцне, бiласте, мов тi стлiлi кiстки; люди зiгнали з гнiзд голосне, невгамовне болотяне птаство. Тепер птахiв майже не було, не ширився iхнiй розлогий спiв на всю округу погожими лiтнiми вечорами, i нiзвiдки стало лисицi красти iхнi яйця, тягати iхнiх дрiбних беззахисних дитинчат – пташки пiшли, лишили своi гнiзда – та i нехай.

Нехай би тiльки це. Нехай би вода з каналiв i далi неспiшно плила в водосховище, лишаючи болота, нехай би лиш самi ропухи крили рiзким кумканням лiтнi ночi, нехай би стелились сумнi тумани, густi, прохолоднi, зачумленi, глушили собою далекi свiтання.