«Евотон: початок»
Андрій Крижевський

Евотон: початок
Андрiй Крижевський


Лабiринти Евотона #1
Гостросюжетний фантастичний роман «Евотон: початок» розповiдае про боротьбу трьох космiчних цивiлiзацiй: землян, абсiдеумiв та патрiйцiв. Мiж ними точиться безкомпромiсна та жорстока вiйна за енергоресурс, який генеруе людина – евотон. Це протистояння може перетворити людей на рабiв абсiдеумiв, але водночас дае землянам шанс вирватись за межi земноi гравiтацii й вiдкрити наступним поколiнням новi можливостi та зовсiм iншу реальнiсть буття. Але чи вдасться людству скористатись цим шансом?





Андрiй Крижевський

ЕВОТОН: ПОЧАТОК



Вдень цi землi на пiвночi Африки перетворювалися на пекло. Високо у блакитному пiднебессi ярилося сонце, слiпуче вiдбиваючись вiд пiску, розпеченого, наче вулканiчна лава. Якщо прислухатися, то можна почути шурхотiння пiщинок, що пересипаються гарячими струмками пiд рвучкою силою гарячого вiтру. Лише вiн пануе серед непорушноi тишi та похмурого спокою пустелi, яка без вагань вiдбирае життя кожного зухвальця – порушника кордонiв ii володiнь. Ступиш хоча б крок, i навiть подих твiй зникне назавжди…

Хоч куди подивишся – до самого обрiю стеляться пiски. Анi живоi душi… Знесилений Подорожнiй засапано дихав i ледве переступав обважнiлими ногами. Позаду плентався верблюд: вiрний господарю – приречено чекав смертi. Подорожнього вже давно гнiтила необхiднiсть пристрелити сiромаху, аби не мучився. Та постiйно гризла думка: а якщо пiсля вбивства вiдданоi iстоти на обрii з’явиться жаданий оазис? «Нiзащо! Як менi жити пiсля цього?» – господар втовкмачував собi цi слова щоразу, коли за спиною лунали болiснi стогони тварини. Сонце все лютiшало. У головi загули дзвони, а навколишнi звуки потроху нишкли i щезали. Проте вiн усе ще вiдчував пiсок, який з кожним кроком засмоктував у себе i не бажав вiдпускати, ваблячи жаданим вiдпочинком. Рухаючись, Подорожнiй помiчав, як слабшали та вже геть не вiдчувалися вiд утоми ноги, i тiльки одна думка ще бринiла на поверхнi свiдомостi: «Хiба вiн ще живий?» Не було сили зупинитися й озирнутися. Та позаду вже зникло важке дихання i шелестiння пiску. Інодi, коли на нього знову набiгала хвиля бажаноi неминучостi, вiн намагався впевнитися, що вiрний друг, як i ранiше, поруч.