«Етюд у багряних тонах»
Артур Конан Дойл

Етюд у багряних тонах
Артур Конан Дойл

Істини
До книжки вiдомого англiйського письменника Артура Конан Дойла (1859—1930) увiйшли двi повiстi – «Етюд у багряних тонах» (1887) та «Знак чотирьох» (1890). Перша з них вiдкривае цикл творiв про знаменитого сищика Шерлока Голмса та його компаньйона доктора Ватсона, – це жалiслива iсторiя кохання i помсти, що завершилася кiлькома вбивствами у Лондонi, якi завели у глухий кут полiцiю. У повiстi «Знак чотирьох» Голмс i Ватсон займаються розслiдуванням справи бiдноi дiвчини Мерi Морстон, яка раптом виявилася багатою спадкоемицею, однак ненадовго.

Артур Конан Дойл

Етюд у багряних тонах

Етюд у багрових тонах

Частина I

Зi спогадiв доктора Джона Г. Ватсона, вiдставного вiйськового хiрурга

Роздiл I

Мiстер Шерлок Голмс

1878 року я закiнчив Лондонський унiверситет, отримав ступiнь доктора й одразу ж подався в Нетлi, де пройшов спецiальний курс вiйськових хiрургiв. Пiсля завершення навчання мене призначили асистентом хiрурга в П’ятий Нортумберлендський стрiлецький полк. У той час вiн перебував у Індii, i не встиг я до нього дiстатися, як вибухнула Друга англо-афганська вiйна. Прибувши до Бомбея, я дiзнався, що мiй полк форсував перевал i просунувся далеко в глиб ворожоi територii. Разом з iншими офiцерами, котрi потрапили у таке ж становище, я вирушив услiд за своiм пiдроздiлом. Менi вдалося щасливо дiстатися в Кандагар, де я нарештi виявив свiй полк i негайно ж узявся до виконання нових обов’язкiв.

Багатьом ця кампанiя принесла славу та пiдвищення звання, менi ж не дiсталося нiчого, окрiм невдач i нещастя. Мене перевели в Беркширський полк, iз яким я брав участь у злощаснiй битвi при Майвандi. Рушнична куля влучила в мое плече, роздробила кiстку та зачепила артерiю пiд ключицею. Найiмовiрнiше я потрапив би в руки нещадних газi[1 - Газi – фанатик-мусульманин], якби не вiдданiсть i мужнiсть мого ординарця Мюрея, котрий перекинув мене через спину в’ючного коня й безпечно довiз до англiйського вiйська.

Стомленого вiд болю та знесиленого через тривалi поневiряння, мене разом iз безлiччю iнших поранених мученикiв вiдправили потягом у головний шпиталь у Пешаварi.