«Біль і гнів»
Анатолій Дімаров

Бiль i гнiв. Книга 1
Анатолiй Андрiйович Дiмаров

Великий роман (Фолио)
У романi «Бiль i гнiв» Анатолiй Дiмаров веде далi почату в «І будуть люди» розповiдь-епопею про щоденнi клопоти жителiв полтавського села Тарасiвка. Їм здавалося, що минулося найстрашнiше – примусова колективiзацiя, голодомор, масовi репресii. Та невдовзi наспiла чорна година – военне лихолiття, а на змiну одним нелюдським порядкам прийшли не менш жорстокi. Як вестиметься тарасiвцям, на чий бiк стануть? Автор, як i зазвичай, не береться виписувати якусь громадянську позицiю, свiдомо уникае прямих характеристик героiв. За них говорять iхнi вчинки, думки, прагнення. «Я писав про життя. І все», наголошував Анатолiй Дiмаров. А висновки мае робити сам читач. «Бiль i гнiв» не уникнув цензорськоi руки, безжальних скорочень. Та навiть в урiзаному варiантi був вiдзначений Шевченкiвською премiею. Видавництво «Фолiо» перевидае роман, який автор повнiстю вiдновив.

Анатолiй Дiмаров

Бiль i гнiв

© Є. Н. Дiмарова, С. А. Дiмаров (правонаступники), 1974, 2004

© О. А. Гугалова-Мешкова, художне оформлення, 2021

© Видавництво «Фолiо», марка серii, 2020

Частина перша

Нiхто ще не знав, що незабаром – вiйна.

Нiхто й гадки не мав, що мине менше року, i на пошматовану землю впаде перший убитий i перша мати буде битися головою об стiл.

Люди жили повсякденними клопотами; клопоти цi iм здавалися набагато важливiшими од тривожних подiй у Європi. І якiйсь тiтцi Ганнi ii зозуляста важила бiльше, анiж усi мiжнароднi подii разом узятi.

Хоча й сюди, якщо придивитися пильнiше, докочувався вiдгомiн далекоi поки що вiйни.

Найрегулярнiше про закордоннi подii дiзнавалися з газет.

Надходило iх у Тарасiвку аж тридцять три штуки: на два двори по однiй. Передплачували б, може, i бiльше, коли б розносили щодня, а то двiчi на тиждень: у четвер i недiлю. Іншого листоношу давно б уже без хлiба з’iли, бо не тiльки ж газети, а й листи, i посилки, а там, гляди, кому й телеграма, щоб стрiчали на станцii. То той, кого мали стрiчати, вже й онучi удома осушить, а телеграма все ще лежить у районi… Тож iншого листоношу давно б уже вигнали, а цього не чiпають: iнвалiд громадянськоi. Одна рука по плече одпанахана, друга – по лiкоть, iде – рукавами порожнiми свiтить.