«Встигнути до… Парі на наречену»
Ганна Зюман

Пролог

Марк

— Йолоп! — відчайдушно б’ю сам себе по лобі. — Це ж треба було так вляпатися.
Дивлюся на стрімко танучі секунди лічильника та розумію, що на цей раз мені не викрутитись.
Вчора все здавалося жартом, легкою, веселою пригодою на один вечір, а сьогодні це питання на чималу суму грошей.
Дідько! Як я міг на це повестись?
Справа навіть не в грошах, біс із ними, зароблю ще. Річ у тому, яким посміховиськом я стану, якщо не впораюся.
Тим паче що всі інші учасники цього парі в значно вигіднішому становищі.
Голова гудить, не даючи мислити тверезо, та послуговує ще одним нагадуванням про вчорашній вечір.
А може, ще встигну?
Рятівна думка ніби іскра останньої надії, і я хапаю телефон.
— Ні, — роздається погрозливо до того, як я взагалі встигаю хоча б щось промовити.
— Я ж ще нічого не сказав, — розгублено бурмочу в слухавку.
— А я вже кажу — ні.
— Антоне, — перебиваю я друга, який, на відміну від мене, почувається занадто бадьоро. — Ну що тобі варто просто викреслити мене зі списку.
— І Влада, і Серьогу, і Гліба. Ти вже четвертий, хто за сьогоднішній ранок встиг подзвонити мені. Так що моя відповідь все та ж — ні.
— Дідько, — гарчу в слухавку.
Виходить, я не один такий розумний.
Погано.
Тим паче що в Гліба є Лерка і йому взагалі нема чого перейматися. Чи є?
— Слухай, — Антон відриває мене від роздумів. — Хочеш добру пораду?
— Давай, — зітхаю в слухавку.
— Не хочеш втратити гроші, скористайся пунктом договору 5.6.
— А ми що, ще й договір укладали? — жахаюся я від перспектив учорашнього парі.
— Аякже, — регоче Антон. — Ще й нотаріуса вчора намагалися напоїти. Так що договір справжній. Не відвертишся.
Антон кладе слухавку, а я вкотре хапаюся за голову.
Оце так розважилися.
І знав же, що з Антоном у питаннях фінансів треба бути обережнішим. Він же вже другий рік намагається нас на гроші для своєї бовдурської геймерської видумки розвести. І схоже, цього разу йому це таки вдалося.
Тру обличчя, намагаючись прийти до тями, та озираюся навколо.
Виявляється, я заснув прямо на дивані в холі, навіть не роззуваючись та не роздягаючись. Тільки куртка валяється на підлозі, з кишені якої виглядає щось підозріло біле.
З трудом піднімаюсь з дивана, роблю пару кроків, але розумію, що якщо нахилюся, то просто впаду. Тому одразу сідаю на підлогу та тягну куртку до себе.