«Вітер у моїх руках»
Христина Лі Герман

Розділ 1

  — Катю, зберіть усі роздруківки лабораторних і занесіть в лаборантську Тетяні Іванівні. Вона чекає!

  До стерилізатора увійшла Люда. У будні дні вона магістр, а у вихідні — дружина найкращого друга і моя сім'я. Люда жартома прицмокнула пухлими губами і кивнула на вихід.

  Вернувшись поглядом до мензурки з соляною кислотою, я хмуро примружилася, а слідом повільно опустила її в склянку. Провівши процес нейтралізації і утилізації, звично вилила залишки вмісту в пластикове відро. Чхнувши і поправивши пов'язку на обличчі, я зняла рукавички і схопила роздруківки, що лежали на робочому столі.

  Коридори кафедри звично віддавали холодом. Цокольний поверх, протяги і стара будівля, нагадували, що вдесятеро старіші за мене.

  Постукавши в двері лаборантської, увійшла і з усмішкою звернулася до асистента:

  — Тетяно Іванівно! Ось! Ви просили!

  — Ох, спасибі, Катрю, — жінка, в такому ж білому халаті, як і на мені, узяла в руки папери і поспіхом проглянула результати.

  — А де робота Гарнаги? — підвівши погляд, вона з подивом поцікавилася.

  — Без поняття. Його на парі не було, і ніхто з хлопців не передав його тести, — відповідаючи, я пройшла до столу з електрочайником, щоб, нарешті, зробити собі каву.

  Хоча в цьому кабінеті її не переносили на дух, я без чашки міцного і ароматного напою просто жити не могла. Тому спішно дістала куплений в магазині через дорогу від корпусу пакетик з розчинною отрутою і благоговійно видихнула.

  — Як справи з Євгеном? — поставивши злощасне питання, жінка сіла за стіл, продовжуючи перевіряти роботи, а я з досадою стиснула губи.

  — Все добре.

  — Так, коли весілля, Катрю? П'ять років одне біля другого, а все ніяк.

  Подібні розмови жахливо дратували останнім часом. Мені самій власному хлопцю пропозицію робити? Якщо він мовчить, то чому я повинна?

  — Нам і так добре, Тетяно Іванівно. Всьому свій час.

  Причепилися! Прохолодно відповівши, налила окріп в чашку. Обурення вилилося в ступор. Я і не помітила, що погляд застиг на тому, як вода розкручуючись, заповнювала злощасний посуд.

  Прокляття! Вже навіть кави не хотілося. Стояла і дивилася на зображення дурного фото на чашці, думаючи про те, яка я дурна і наївна.