«Віта Ностра (Vita Nostra)»
Сергій Дяченко, Марина Дяченко

Вiта Ностра
Марина и Сергей Дяченко

Метаморфози #1
Життя Сашi Самохiноi перетворюеться на кошмар. Їй шантажем i погрозами лиховiсна людина у чорному змушуе вступити до таемничого iнституту спецiальних технологiй, де студенти схожi на чудовиськ, а викладачi – на занепалих ангелiв. Там крок за кроком студенти-першокурсники визубрюють абсурднi завдання, суцiльну нiсенiтницю, а над iхнiми головами дамокловим мечем нависае повсякчасний страх за свою сiм’ю. Чому тут вчать Сашу? І що станеться з нею пiсля закiнчення навчання?

Марина Дяченко, Сергей Дяченко

Вiта Ностра

Частина перша

…Цiни, цiни, це щось страшне! Врештi-решт мама найняла кiмнатку в п’ятиповерховому будинку, хвилин за двадцять од моря, вiкнами на захiд. В iншiй такiй самiй кiмнатцi (квартира ж двокiмнатна!) жили хлопець з дiвчиною. Кухня, ванна, туалет – усе спiльне.

– Вони ж цiлий день на пляжi, – заспокоiла хазяйка. – Хiба молодим багато треба? Море, он воно, чи не з вiкна видно. Рай.

Хазяйка пiшла, залишивши два ключi: од вхiдних дверей i од кiмнати. Саша знайшла на днi валiзи торiшнiй, ледь полинялий купальник i поспiхом переодяглася у ваннiй, де на батареi сохли чужi трусики. Їi охопила святкова щаслива сверблячка: ще трошки, i в море. Хвилi, сiль на губах, глибока вода кольору хакi – все забулося за довгу зиму. Пальцi в прозорiй хвилi барвою нагадують бiлi черешнi. Пливеш в обрiй, вiдчуваеш, як море обмивае живiт i спину, потiм пiрнаеш i бачиш на днi камiння, водоростi й зеленуватих строкатих рибок…

– Може, спочатку попоiмо? – запитала мама.

Вона дуже втомилася. Дорога в задушливому плацкартному вагонi, бiганина по квартирах i безконечнi суперечки з хазяйками – справа нелегка.

– Мамо, ми ж на море приiхали…

Мама лягла на диван, пiдклавши пiд голову стосик свiжоi постiльноi бiлизни.

– Хочеш, збiгаю по пирiжки? – лагiдно запропонувала Саша.

– Ми тут що, пирiжками будемо харчуватися? Є ж кухня…

– Ну мамо! Хоч раз пiрнути…

– Іди, – мама заплющила очi. – Заодно по дорозi назад купи яець i кефiру. А, ще хлiба й масла.

Саша натягла на купальник сарафан, тицьнула ноги в босонiжки i, прихопивши з собою хазяйського рушника, вискочила у двiр, на сонечко.

У дворi цвiли дерева, назв яких Саша не знала й називала про себе «павичевi».