«Та сама я. Книга 3»
Джоджо Мойєс

Та сама я
Джоджо Мойес


До зустрiчi з тобою #3
Лу Кларк намагаеться покiнчити зi своiм минулим i переiздить до Нью-Йорка. В Англii вона залишае Сема, який колись допомiг iй оговтатися вiд болю втрати. А тепер Лу фактично тiкае вiд чоловiка, прирiкаючи iхнi стосунки на випробування вiдстанню. У великому мiстi дiвчина починае життя спочатку i влаштовуеться на роботу до заможного сiмейства Гопнiкiв. Вона вiдразу опиняеться у вирi iхнiх таемниць та пристрастей, розчиняючись у чужiй родинi. Лу не вистачае часу навiть на коротку розмову iз Семом, який щодня вiддаляеться… Але коли одного дня доля випадково зiштовхуе ii з чоловiком на iм’я Джошуа Райан, усе змiнюеться. Та от чи змiнить нове кохання саму Лу? Чи зможе вона нарештi вiднайти щастя i припинити розриватися мiж минулим та майбутнiм?.





Джоджо Мойес

Та сама я



Для любоi Саскii:

з гордiстю носи своi смугастi панчохи





Перш за все пiзнай себе; i тiльки тодi – самовдосконалюйся.

    Епiктет






1


Саме вуса нагадали менi про те, що я бiльше не в Англii, – товста сiра багатонiжка, що надiйно приховувала верхню губу чоловiка; сiльськi вуса, ковбойськi вуса, мiнiатюрнi вусики бiзнесменiв. Удома таких вусiв не побачиш.

Я не могла вiдiрвати вiд них очей.

– Мем?

Єдиною людиною з такими вусами, яку я бачила вдома, був мiстер Нейлор, наш учитель математики. До того ж у його вусах завше було повно крихiток вiд печива – а ми рахували iх на уроках алгебри.

– Мем?

– Ой. Перепрошую.

Чоловiк у формi рiзким порухом товстого пальця запросив мене пройти вперед. Його погляд не вiдривався вiд екрана. Я чекала в кабiнцi, вiдчуваючи, як пiт вiд довгоi подорожi повiльно випаровуеться з моеi спини. Вiн пiдняв руку й поворушив чотирма пухкими пальцями.

Лише через декiлька секунд я усвiдомила, що так вiн просить мiй паспорт.

– Ім’я.

– Там написано, – вiдповiла я.

– Ваше iм’я, мем.

– Луiза Елiзабет Кларк. – Я зазирнула за його стiйку. – Хоча мене нiхто не називае Елiзабет. Уже пiсля того, як мене так назвали, моя мати усвiдомила, що це звучатиме як Лу Лiззi. А якщо промовити дуже швидко, то взагалi виходить якась нiсенiтниця. Хоча мiй тато каже, що це досить пiдхоже iм’я. Не те щоб я не любила свое iм’я, все ж таки воно мое. Я маю на увазi, навiщо вам такi дивачки у краiнi.