«Священна книга гоповідань»
Павло Коробчук

Священна книга гоповiдань
Павло Петрович Коробчук

Павло Коробчук – один з найцiкавiших письменникiв молодого поколiння, автор п’яти поетичних збiрок та одного роману, лауреат багатьох конкурсiв та лiтературних слемiв. Його твори перекладено англiйською, нiмецькою, iталiйською, польською, литовською, бiлоруською, словацькою, росiйською мовами. Народився й вирiс у Луцьку, мешкае в Киевi. «Священна книга гоповiдань» – iсторiя життя трьох братiв, якi потрапляють у парадоксальнi кримiнальнi та вуличнi перипетii – викрадання дiтей, махiнацii з нерухомiстю, торгiвля внутрiшнiми органами, пограбування банку i товарного поiзда, пiдробка наукових ступенiв, пiдпал будинку, парламентськi вибори, розгiн Євромайдану тощо. Ця книжка – своерiдний реквiем за гопниками. Книжка про вiднаходження релiгiйностi, про фiкцiю «своеi землi», про кризу середнього вiку, про примирення зi старiстю, зрештою – про любов.

Павло Коробчук

Священна книга гоповiдань

Передмова

Добрi iсторики фiлософii кажуть, що Аристотель був першим гопом (звiсно ж, вони казали трохи не так, бо називали речi «своiми» iменами, а не теперiшнiми). Є така iсторiя: учень Платона настiльки був дошкульно-прискiпливим до свого наставника, що змусив його покинути улюблене мiсце прогулянки в саду Академii i перемiститися за його межi (пiдозрюю, що без стусанiв не обiйшлося, недаремно дiдусь Платон обiзвав юного Аристотеля «брикливим конем»). Гопи, отже, – це давнiй античний сюжет, i вiн простежуеться не лише в пролетарському середовищi, з яким переважно асоцiюеться. Сам я, грiшним дiлом звертаючись до цiеi теми, дуже часто у приватних «польових дослiдженнях» помiчав, що серед теперiшнiх докторiв наук та iнтелiгентiв, включно з полiтиками й посадовцями, не кажучи вже про бiзнесменiв, мiлiцiантiв та заслужених дiячiв науки i технiки, трапляеться встократ бiльше гопiв, анiж, власне, серед тих нещасних виплодкiв соцiального дна, позбавлених елементарного права життевого вибору, яке щороку продукуе своiх юних солдатiв у мiкрорайонах киiвськоi Троещини i львiвського Сихова, тернопiльського Баму i донецькоi Путилiвки.

Гопи – явище аж нiяк не стереотипне, як це прагнуть довести рiзнi навкололiтературнi та навколонауковi дiячi бездоганно-стерильного походження.