«Принц на один бал, або Не беріть в хрещені леприкона»
Юліанна Бойлук, Анна Пахомова

Глава 1. Фредді

  Фредді

  Взагалі то мене звати Фердинандом. Будемо знайомі. Для друзів я саме Фердинанд. Але через те, що друзів у мене нема, то всі кличуть мене Фредді.

  “Фредді, погодуй свиню!”, “Фредді, нарубай дров! ”, “Фредді, звари юшку!”. Ну і більше я в принципі нічого не чую.

  Я живу з мачухою і її двома синами. З Освальдом ми однолітки, хоча про нас цього і не скажеш - Оссі у нас пухкенький, як булочка, з рум'яними щічками. Я ж жилавий і худий, весь вдався в покійного батька, від того виглядаю старше. А Франц старший від нас на два роки. Він уродився красенем. Принаймні так каже мачуха, коли вихваляє його ніс - такого носа в усьому королівстві не знайти.

  Цього року Оссі досягнув того віку, коли його час представити до королівського двору. Франц чекав два роки - ми не настільки багаті, щоб вивозити женихів до двору щорічно. Тому мачуха вирішила вбити одним пострілом дві качки - тобто в цей осінній бал вивести у світ нас всіх трьох.

  Фру Рогнеда хоче зайти собі невістку з пишним посагом. І вона впевнена, що Франц обов'язково впорається з цим завданням. Навряд чи знайдеться дівчина яка встоїть перед його величним носякою.

  Вже цілий тиждень я тільки і чую за столом розмови про фасони на панталони і крій плащів. Хлопці взялись за справу серйозно - розтрусили батьковий спадок, щоб постати перед світлі королівські очі в гідному вигляді.

  - А коли мені вже костюм привезуть? - не витримав я за сніданком того самого дня, коли треба вже було рушати на бал.

  Скажімо чесно, мене всі ці шати не цікавили. Я хлопець простий, в що одягнуть в тому і піду. Але ну треба ж хоч би вигладити і розвісити сорочку.

  - Фредді, ти ж не розраховував, що тебе запросять в палац? - здивувалася фру Рогнеда.

  - Куди тебе свинопаса до принцеси? - загигикав Франц, більш відвертий з усієї нашої сімейки.

  - Сиди дома, - пискнув м'яко Оссі. - Не ганьби нас.

  - Але ж Осінній бал - це час коли всіх нащадків представляють короні, - сьогодні я сам собі дивувався. Адже вирішив посперечатись. Нехай мій тато був всього ландскнехтом, але дослужився до спадкового лицарства. Мав наділ землі і певні запаси грошей. Я, як його спадкоємець, по праву повинен був бути представлений королю.