«Просто гра»
Світлана Талан

Просто гра
Свiтлана Олегiвна Талан


Ілля – простий автослюсар. Що вiн мiг дати доньцi заможного пiдприемця? Кохання? Звучить романтично, але без фiнансового пiдгрунтя ця казка швидко скiнчиться. Щоб розпочати свiй бiзнес, Ілля наважуеться попросити грошей у кримiнального авторитета на прiзвисько Латиш. Але «дiлова угода» завершуеться кримiнальними розбiрками. До гри несподiвано долучаеться Марго, дружина Латиша. Вона рятуе хлопця, тiкаючи разом iз ним. Шляху назад немае. Там лишилося все, чим жив Ілля: його кохана та iхня ненароджена дитина. Тепер вiн – утiкач. Але Ілля не сам. Вiн вiдчувае, як без бою вiддае свое серце Марго, закохуючись у цю небезпечно привабливу жiнку. Ілля гадае, що Марго врятувала його. Але навiщо – знае лише вона…





Светлана Талан

Просто гра



© Талан С. О., 2021

© Depositphotos.com / ArturVerkhovetskiy; Marushy99; ezhenaphoto, обкладинка, 2021

© Книжковий Клуб «Клуб Сiмейного Дозвiлля», видання украiнською мовою, 2021

© Книжковий Клуб «Клуб Сiмейного Дозвiлля», художне оформлення, 2021


* * *


Усе наше життя – гра, а люди в нiй – актори.

    Вiльям Шекспiр

Алла Володимирiвна залишилася в кабiнетi сама. Вона повернула ключ у дверях, смикнула за дверну ручку i впевнилася, що дверi замкненi. Повiльно пiдiйшла до стола, вiдсунула нижню шухляду, дiстала пачку цигарок, просунула руку вглиб – намацала запальничку. Жiнка кинула палити вже два десятки рокiв тому i лише тодi, коли нервове напруження досягало крайньоi межi, дозволяла собi викурити одну цигарку. Сьогоднi був такий випадок. Алла Володимирiвна пiдiйшла до вiдчиненого вiкна, чиркнула запальничкою, затяглася.

Усе свое життя вони з чоловiком присвятили вихованню единоi доньки Наталочки, Нати, Наточки. Усе, чого вона сама досягла у своему життi, було заради щастя доньки, ii майбутнього, але час вiд часу на долю любоi дитини припадали новi випробування.

«Чому так?» – не раз питала вона себе.

Вiдповiдi не знала, але завжди в час випробувань подумки поверталася в той день, коли Наталя сповiстила, що вагiтна, а вона необдумано, спересердя, кинула iй:

– Та хай горять у пеклi отi моi онуки!

Скiльки себе лаяла пiзнiше за це – не злiчити! Але, напевно, Божi ворота були вiдчиненi, коли з ii язика зiрвалися цi страшнi слова.