«Поцілунок по-дорослому»
Анна Харламова

Глава 1.
 

  Стоячи у великому холі школи, і фотографуючись з документом який засвідчує, що я закінчила школу, я була на сьомому небі від щастя. Усмішка на моєму обличчі була наче приклеєна. Я не могла і не хотіла припиняти посміхатись.
    Це ж доросле життя! Тепер я сама буду вирішувати, о котрій ранку я буду прокидатись. Ого, яке перше доросле рішення. Розвеселивши саму себе, я знову посміхнулась. Мої роздуми перервали мамин голос, який казав мені: «скажи сир» і татів фотоапарат, що блимнув спалахом мені у вічі.
    Протягом півгодини я позувала для сімейного альбому. Потім ще пару разів сфотографувавшись з батьками, я побігла до однокласників.
    Святкування випускного балу проходило добре, не зважаючи на те, що у мене немає кавалера. Мене це зовсім не хвилює, хоча іншим це питання не дає спокою. Впродовж тих десяти хвилин, що я стояла і спокійно пила сік, до мене підійшли три однокласниці й одна вчителька з одним і тим же запитанням «де мій кавалер?». Я одноманітно відповідала їм: «мовляв усе гаразд, і я просто насолоджуюсь вечором». Вони посміхались і хлопали мене по плечу, кажучи, що я обов’язково когось знайду. Незважаючи на них, я спокійно далі пила сік.
    Підійшовши до дзеркала, я поправила свою пречудову сукню. Довга, жовтого кольору сукня, з великим вирізом на спині, здавалось робила мене дорослішою. Коси з одного боку були зачеплені невеличкою шпилькою, а з іншого невимушено спадали хвилями. Задивившись на сукню, я не помітила Лізи, яка підійшла позаду.
    — Софіє! Дивись який хлопець! — крикнула вона.
    — Лізо, ти що! Ти збожеволіла?! Хто ж так підкрадається? — відчитала я її.
    — Ой, які ж ми вразливі.
    — Ліза ти краще скажи, хто тут тобі не подобається?! Тобі всі хлопці, які знаходяться у цьому залі – красені.
    — Та, ну тебе Софі. — Повертаючись, сказала подружка.
    Згодом Ліза перевела свій природній магнетизм спокусниці на діджея. Під її впливом він просто млів, тому вмикав тільки ту музику, що нам з Лізою була до смаку. У знак вдячності Ліза посміхнулась і надіслала йому повітряний поцілунок.
    Натанцювавшись вдосталь і нафотографувавшись, немов зірки на доріжках, ми з Лізою ледве пересувались на підборах. Хоча, це я пересувалась, а Ліза взагалі зняла взуття і останні три танці танцювала вже без нього.