«Поганий хлопець для хорошої дівчини»
Аліса Рей

Розділ 1

  Прокидатися зовсім не хочеться. Взагалі не розумію, чому болить голова і тіло наче не моє. Повільно розплющую повіки й бачу білю стелю. Коли ж повертаю голову, помічаю бліду Настю, яка сидить на кріслі та переглядає щось у своєму телефоні.

  – Насть… – голос також наче не мій. Язик заледве ворушиться, і сильно хочеться пити.

  – Ти прокинулася! – радісно випалює дівчина і ховає телефон у сумку. – Ну і налякала ти нас!

  – Я не хотіла, – і це чиста правда. Повільно сідаю і починаю згадувати все, що сталося до того, як я втратила свідомість. – Як я тут опинилася?

  Здається, це кабінет медсестри. Хтось поклав мене на кушетку і навіть вкрив пледом.

  – Так Князів тебе на руках сюди доставив, – хмикає Настя. – Ти знаєш, я його ще ніколи таким злим не бачила. Він того хлопця мало не вбив!

  – Отже, Марк… – зітхаю. Розумію, що злий він не тому, що за мене хвилюється, а тому, що я маю бути цілою і допомогти йому у цій ідіотській грі. – Сподіваюся, що його тут немає.

  – Немає, – киває Настя. – Його тренер до себе покликав. Але він попросив мене зателефонувати йому, коли ти прокинешся.

  – Не роби цього! – викрикую і ловлю на собі здивований погляд дівчини. – У нього і так проблеми через мене. Я потім з ним зустрінусь, коли він заспокоїться.

  – Ну… добре, – розгублено відповідає. – Може, хоча б медсестру дочекаєшся? Тобі добряче дісталося.

  – В нормі я, – відповідаю і повільно сідаю. – Сподіваюся, що моєму татові ніхто не телефонував, а то будуть проблеми.

  Навіть уявити боюсь, що він приїде сюди та почне розбиратися, хто заїхав м'ячем по голові його доньки.

  – Наче ні, – замислюється Настя. – Давай я додому тебе відвезу. Я ж хвилююся за тебе.

  Відмовлятись не хочу. Мені все ще не дуже добре, тому погоджуюсь, і ми разом залишаємо кабінет. Дуже сподіваюся, що Марк не з'явиться у мене на шляху. Не хочу його бачити хоча б зараз.

  На щастя, більшість студентів вже розійшлися і на мене практично не звертають уваги. Настя підтримує мене за талію, поки йдемо до виходу, а я рахую, скільки залишилося кроків.

  – Я забула телефон тобі повернути! – ми зупиняємося біля її автомобіля, і дівчина дістає з сумки мій розбитий телефон. Екран весь у павутинках, і це видовище викликає у мене сум.