«Облога та штурм. Книга 2»
Лі Бардуго

 

Моїй матері,

котра вірила, навіть коли я втрачала віру

  

Гриша

Солдати Другої армії
Магістри Малої Науки

КОРПУСНІЙЦІ
(Орден Життя і Смерті)
Серцетлумачники
Цілителі

ЕТЕРЦІ
(Орден Кликунів)
Верескуни
Пекельники
Плинороби

МАТЕРЦІ
(Орден Творців)
Твердуни
Алкемі

 

 

До
 

Хлопець і дівчина мріяли про кораблі задовго до того, як побачили Справжнє Море. Це були судна з казок, чарівні кораблі зі щоглами з солодкого ялівцю й вітрилами, що сплетені руками незайманок із золотих ниток. Їхні екіпажі складалися з білих мишок, котрі співали пісень, миючи рожевими хвостиками палубу.

«Ферргадер» не був чарівним кораблем. Це було керчинське товарне судно з набитим просом і мелясою трюмом. Воно тхнуло немитими тілами й сирою цибулею, яка, за віруваннями моряків, мала захистити їх від цинги. А члени екіпажу плювалися, лаялися і грали на випивку в карти.

Хлопця й дівчину годували поточеним довгоносиками хлібом, а каюта, яку їм доводилося ділити ще з двома пасажирами й діжкою солоної тріски, була тісна, як шафа. Та вони не заперечували. Незабаром звикли до щогодинного калатання дзвона, криків чайок і незрозумілої керчинської балачки. Корабель став їхнім королівством, а море — широким ровом, що не підпускав ворогів.

Хлопець призвичаївся до життя на кораблі так само легко, як призвичаювався до всього. Навчився в’язати вузли й напинати вітрила, а щойно загоїлися рани, почав працювати пліч-о-пліч із екіпажем. Забув про черевики й босоніж без страху видирався на такелаж. Моряки захоплювалися його вмінням помічати дельфінів, зграї скатів і яскравих смугастих риб-тигрів, вмінням відчувати місце, де за мить із хвиль вирине могутня шагренева спина кита. Всі запевняли, що заробили б неабиякі статки, якби мали хоч крапельку його везіння.

Дівчина змушувала їх нервуватися.

За три дні після їхнього відплиття капітан попросив її якомога рідше виходити з трюму. Пояснював, що члени екіпажу забобонні, вірять, наче жінка на кораблі збурює погані вітри. Це була правда, однак солдати зраділи б радісній реготунці, котра розповідала б жарти або вчилася грати на сопілці.

А ця дівчина мовчки й нерухомо стояла біля загорожі, міцно вчепившись руками в шалик на шиї, застигла, наче вирізьблена з білого дерева носова фігура.