«Не можу без тебе»
Лаванда Різ

Не можу без тебе
Лаванда Різ


Глава 1



— Оль, от скажи, мені обов'язково йти туди? Га? — Моя рідна тітка впадає в істерику, коли на неї кажуть «тьотя», тому тільки Оля без натяку на вік.

Я причапала на кухню похмурою тучою, щосили прикидаючись хворою та розбитою. Може повірить. Ну, не маю я жодного бажання йти з ними на цю вечірку для обраних і знайомитися з їхніми друзями. Я краще усаджу себе писати дипломну, другий тиждень не можу зібратися духом.

— Русю, що за питання? Звісно, ??йти обов'язково! …Будеш смузі?

Вони з Аліною нещодавно повернулися з пробіжки і тепер ці шанувальниці здорового способу життя присмокталися до напою вічної молодості, але в мене ця зелена бовтанка викликає лише спазми в животі та кислу міну на обличчі.

— Я буду стару добру чорну каву… з цукром!

Почувши мої слова, двоюрідна сестра зневажливо пирхає. Ми з нею не ладнаємо, хоча однолітки й у дитинстві бачилися досить часто. Але ми різні, як червона планета та вухатий їжак, нічого спільного.

Ось вже два місяці, як я змушена була перебратися до них, і з того часу ми з Алькою цапаємося щодня. Ця зірка району всім стервам стерво. Ось і зараз, дивлячись на неї, апетит одразу пропадає.

— Русланко, ти зовсім з дому не вибираєшся. Заучкам теж треба себе провітрювати, — тітонька жартівливо штовхає мене плечем. Вона в мене красуня, струнка, підкачана, бо любить зависати у спортзалі. На неї всі мужики обертаються, коли вона йде до свого червоного ленд ровера. Тому що від неї віє впевненістю, успішністю та… добротою. Сестра моєї матері добра людина, чого не скажеш про її чоловіка і дочку, прости господи.

— Мені незатишно у незнайомій компанії. Інтроверту в таких обставинах хочеться лізти на стіни, — бурчу з важким зітханням, вже розуміючи, що не зможу відмовити тітці.

— Сонечко, тобі сподобається, Ольшанські дуже добрі люди, і друзі у них приємні та адекватні. Ми з Мариною та Владом дружимо вже багато років. Наша Алька була закохана в їхнього сина ще з дитячого садочка.

— Мам!

— А чого ти мамкаєш я правду кажу. Даня тоді вже в школу ходив, а ти тільки навчилася вимовляти букву «л». І щоразу, коли ми зустрічалися для сімейних посиденьок, ти намагалася помацати його, годувала цукерками і постійно повторювала його ім'я. Так кумедно було спостерігати.