«Корона на одну нiч»
Надія Гуменюк

Корона на одну нiч
Надiя Гуменюк


Передвоенна Польща. Неподалiк вiд Варшави, на замiськiй вiллi «Ванесса», вiдбувся конкурс краси. Увечерi на ньому коронували переможницю, а вранцi у готелi «Континенталь» ii знайшли мертвою. В газетах – жодноi згадки нi про таемничу смерть дiвчини, нi про ii трiумфальну перемогу. Хто й чому заблокував iнформацiю? І хто посягнув на юне життя? Заздрiсна суперниця? Колишнiй наречений? Полiцiя, яка дiзналася, хто вона насправдi – ця дивовижна красуня з маленького провiнцiйного волинського мiстечка?..





Надiя Гуменюк

Корона на одну нiч








Жодну з частин даного видання не можна копiювати або вiдтворювати в будь-якiй формi без письмового дозволу видавництва



© Лис Н. П., 2019

© Depositphotos.com / MPF_photography, loriklaszlo, liqwer20.gmail.com, обкладинка, 2019

© Книжковий клуб «Клуб Сiмейного Дозвiлля», видання украiнською мовою, 2019

© Книжковий клуб «Клуб Сiмейного Дозвiлля», художне оформлення, 2019


* * *




I

Вiлла «Ванесса»



1

Дзвiнок, що луною прокотився порожнiм холом, застав Яна Ковальського зненацька. Портье тiльки-но зручно примостився на канапе з оксамитовою вишневою оббивкою i збирався випити горнятко кави. Зазвичай такоi пори до готелю «Континенталь» нiхто не навiдуеться. А коли б i мав хтось прибути, то Сабiна мусила б його попередити. Аякже, щоб був напоготовi.

– А холера б тебе вхопила!

Ковальський тихо вилаявся, проте зволiкати не став – одразу ж поставив тацю на мiнiатюрний столик iз такими самими, як i в канапе, короткими гнутими нiжками у вiзантiйському стилi – й пiшов вiдчиняти дверi. Вiн лише недавно отримав це мiсце нiчного портье, що давало непогану доплату до пенсii полiцейського, тож вельми дорожив ним.

Ще кремезний, але вже обважнiлий, iз трохи обвислими щоками, у рудiй трiйцi з блискучими металевими гудзиками, що наче переселилися на цей костюм iз його колишнього мундира, портье нагадував вiдгодованого за лiто байбака перед зимовою сплячкою. Сiра хлипавка за вiкном, мабуть, заповзялася приколисати мiсто, а заодно i його. Тож Ян Ковальський цiлий ранок боровся зi сном i вперто випручувався з його нав’язливих обiймiв.