«І в горі, і в радості»
Ольга Сова

РОЗДІЛ 1 "Перший тиждень"

— Мезозавр сьогодні не в гуморі.

— Що? — відірвавшись від телефона, спантеличено кидаю погляд на Таню, колегу і недавню знайому. У шоколадній імперії Ковальських я працю без дня день, тож не встигла вивчити місцевий народ.

— Мезозавр, кажу, без настрою із самісінького ранку.

Слідкую очима у напрямку центрального входу і зіщулююсь від несподіванки. Шеф, звісно, не подарунок, але щоб прямо так віднести його до роду стародавніх рептилій — слід добряче потріпати підлеглим нерви. Макар Сергійович в останню мить озирається на крихітне кафе, розташоване на першому поверсі його величезного офісу і яке скромно «відгороджено» від усіх цікавих прозорою скляною стіною. Я наче на долоні, наче клітина під мікроскопом. І хоч зараз обідня перерва, тобто можу дозволити собі посидіти в соціальних мережах, а не зручно. Край не комфортно під арктичним холодом блакитних, мов весняне небо, очей керівника холдингу. Несподівано чоловік підіймає догори праву руку й тицяє на годинник. Мов ошпарена підскакую на місці. Це ж треба так попостися! Обід закінчився чотири хвилини тому, пора сидіти за комп’ютером і працювати, і працювати на благо його цукеркової величності.

Проклинаю власну неуважність. Згрібаю в оберемок теки, телефон, містку жіночу сумочку, що за розміром піде за чималенький мішок.

— Дихай, Марино, дихай, — шепоче подруга, а я знову зирю на шефа. Мабуть, його слід віднести не до вимерлого виду хижаків, а до хижаків сучасних, тобто чоловіків, котрі не знають слів: ні, не можу, не вдасться, не хочу, не буду. У кожному русі Ковальського-молодшого впевненість, готовність підкоряти світ, і розв’язувати проблеми. Для нього не існує не вирішених завдань. На думку цього чоловіка, виключно людська лінь, некомпетентність та незнання перешкоджають нормально працювати й виконувати поставлені цілі. А красень з витонченими, немов ліпленими рисами обличчя, з рівним акуратним носом та повними, правильної форми губами, уміє ставити цілі перед своїми працівниками.