«Gaudeamus виконаний смертю»
В’ячеслав Васильченко

Gaudeamus виконаний смертю
В’ячеслав Васильченко


Вiд багаторазового лауреата Мiжнародного лiтературного конкурсу романiв, кiносценарiiв, п’ес, пiсенноi лiрики та творiв для дiтей «КОРОНАЦІЯ СЛОВА» (2014). Киiвський професор-фiлолог Богдан Лисиця на запрошення свого давнього друга – професора Сорбонни Антуана Робера – прибувае до Парижа на мiжнародну наукову конференцiю, присвячену ювiлею вiдомого французького вченого й популярного письменника Патрiка Беккереля. Навколо конференцii та iменi мсье Беккереля починають вiдбуватися дивнi й загадковi речi: то в газетах з’являються статтi, що ставлять пiд сумнiв його авторство, то за ритуалом, описаним у романi, починають гинути люди, якi знали ювiляра. Богдан Лисиця разом з Робером i його двоюрiдним братом – офiцером полiцii – Фаб’еном починають розслiдування цiеi неординарноi справи. І опиняються в центрi загадкових подiй i небезпечних пригод.





В’ячеслав Васильченко

Gaudeamus виконаний смертю



Правди завжди двi. Але кожен обирае одну.







ПРИМІТКА АВТОРА




Усi персонажi, установи й подii, описанi у творi, вигаданi. Будь-який збiг з реальними людьми, установами або подiями – абсолютно випадковий.



ДОВІДКА



«Гаудеамус» (лат. gaudeamus – «радiймо») – студентська пiсня (гiмн) латинською мовою. Назва утворена за першим словом пiснi. Вiдома також пiд назвою «De brevitate vitae» («На швидкоплиннiсть життя») (Інформацiя з Вiкiпедii).



Присвячуеться професурi…

А ще… зеленому чаю «Greenfield»…


Париж – це предмет заздростi для тих, хто нiколи його не бачив; щастя або нещастя (залежно вiд того, як пощастить) для тих, хто в ньому живе, але завжди – прикрiсть для тих, хто змушений його залишити.

    Оноре де Бальзак.

Зоря завжди когось карае смертю.

    Луi Арагон.

– Якщо Творець всемогутнiй, як ти поясниш те, що Вiн завжди виявляеться безсилим перед лицем простоi омани? Як пояснити те, що зло завжди i всюди торжествуе? Оспiвувати велич Бога – значить оспiвувати велич зла.

– Ти богохульствуеш.

Вiн зупинився й повернувся до мене:

– Історiя людства – не що iнше, як iсторiя жорстокостi, насильства й руйнування. Цього нiхто не може заперечити. Як ти це поясниш?

– А я тобi скажу, – знову заговорив вiн, кладучи руку менi на плече. – Тому що зло – це реальна сила, як мiнiмум рiвна добру.