«Диваки моєї школи»
Анастасія Лавренішина, Наталя Чорна

Петрик на прізвисько Їжак — хлопчик із характером, гострим, як його зачіска. Він мріє бути справжнім героєм, як тато-поліцейський, однак у новій школі йому доведеться вчитися зовсім іншого героїзму. Директорка, яку діти ніжно звуть Малиновим Варенням, доручає йому майже неймовірне — стати капітаном команди на шкільному марафоні. На кону — кубок та поїздка до Карпат для всього класу. Але є умова: у змаганнях беруть участь усі, навіть ті, кого Петрик звик вважати «дивними».

У його новому класі навчаються діти з різними особливостями: Ураган у кріслі колісному, доброзичлива Красуня з синдромом Дауна, мовчазний Інжир з аутизмом. Вони різні, але кожен має свою унікальну суперсилу. Спершу Петрику здається, що перемогти з такою командою неможливо. Та чим більше він знайомиться з однокласниками, тим краще розуміє: сила команди — у взаємопідтримці, повазі та прийнятті.

За пригодами дітей спостерігають кумедні, мудрі голуби, які пояснюють читачеві складні терміни просто й щиро, допомагаючи розгледіти в інакшості цінність, а не проблему. Вони жартують, обурюються, хвилюються і мріють, щоб Їжак нарешті навчився бачити світ ширше.

Книжка лагідно, але впевнено говорить про те, що сьогодні важливо кожному з нас: як не відвертатися від людей з інвалідністю, як розуміти потреби інших, як будувати спільноту, де є місце кожному. Тон оповіді делікатний і чесний — авторка добре знає, про що пише, а психологічна точність робить історію ще теплішою.

Це книжка, яка вчить дружбі, емпатії та сміливості змінюватися. Після неї світ здається трішки добрішим — і хочеться, щоб такі історії читали в кожній школі. А ще — щоб кожен дивак відчув себе потрібним і прийнятим.

«Диваки моєї школи» — це не просто розповідь про конкурс і кубок. Це шлях до порозуміння. І шлях, який хочеться пройти разом із дітьми.

Якщо хочеш книжку, що торкнеться серця й дасть молодим читачам важливі відповіді — ця історія саме така.