«Митькозавр із Юрківки, або Химера лісового озера»
Ярослав Стельмах

Митькозавр iз Юркiвки
Ярослав Михайлович Стельмах

Шкiльна бiблiотека украiнськоi та свiтовоi лiтератури
…Історiя ця починалася зовсiм звичайно. П’ятикласники Сергiй та Митько приiхали на лiтнiй вiдпочинок у село. Вчителька ботанiки дала iм завдання – зiбрати колекцiю комах. Але хто ж мiг уявити, що замiсть комах дотепнi та непосидючi хлопцi будуть полювати… на страшну химеру, що живе в озерi. Бешкетнi друзi вирiшили, що назва украiнського села Юркiвка походить вiд юрського перiоду, i тому, на iхню думку, в мiсцевому озерi мешкае щось на кшталт доiсторичного динозавра. Але звiдки взялася та потвора i як ii спiймати? Тож друзi починають дiяти.

Про незвичайнi, кумеднi й таемничi пригоди Сергiя та Митька (й не тiльки iх) розповiдае вiдомий украiнський письменник Ярослав Стельмах у своiй книжцi «Митькозавр iз Юркiвки».

Ярослав Стельмах

Митькозавр iз Юркiвки

© Л. В. Хмелевська (правонаступниця Я. М. Стельмаха), 1985, 1983

© Л. В. Хмелевська, пiслямова, 2012

© О. А. Гугалова-Мешкова, художне оформлення, 2021

© Видавництво «Фолiо», марка серii, 2010

* * *

Вiкентiй Прерозумний (кiноповiсть)

Роздiл І

Сумнолистого жовтневого полудня брiв Вiка додому. Нiщо не радувало його – нi погожий суботнiй день, анi завтрашнiй вихiдний. На душi в хлопця шкребли коти. І не тi коти, яких часто ще можна бачити в рамочках на стiнах квартир або ж базарного дня у тьоть чи дядь з червоними обличчями – пухнастеньких котикiв з голубими очима й рожевими бантиками на шиях, – а бруднi й жилавi коти, королi задвiркiв i горищ, котрi пружнисто никають мiстом, зневажливо скалячись на перехожих. Тi коти, що, не вагаючись i митi, заводять одчайдушнi бiйки за парканами чи просто на вулицях i виповнюють моторошним нявчанням тишу поснулих вулиць уночi.

І от сьогоднi, тiльки-но Вiка вийшов iз школи, п’ятеро чи шестеро харцизяк i допалися до його душi.

А причиною цьому була сьогоднiшня ж таки розмова iз класним керiвником Людмилою Петрiвною.

– Вiкентiю, – мовила пiсля п’ятого уроку Людмила Петрiвна, – ти мене дивуеш. Бiльше того – непокоiш. Четвертий клас – це вже, можна сказати, порiг зрiлостi. Пiсля четвертого класу ти пiдеш до п’ятого, станеш майже дорослим.