
Говард Філіпс Лавкрафт (Howard Phillips Lovecraft, 20 серпня 1890 – 15 березня 1937) – американський письменник, поет, есеїст і автор фантастичної прози, який став одним із найвпливовіших представників літератури жахів XX століття. Його твори поєднують містику, наукову фантастику, готичну атмосферу та особливий різновид страху, відомий як космічний жах. Серед найвідоміших оповідань і повістей письменника – «Поклик Ктулху», «Колір, що зійшов з небес», «Тінь над Інсмутом», «У горах божевілля» та «Шепіт у темряві».
За життя Лавкрафт не здобув широкого комерційного успіху. Його історії переважно друкували в американських журналах фантастики й жахів, а літературна спадщина стала по-справжньому відомою вже після смерті автора. Сьогодні створені ним Ктулху, Ньярлатхотеп, Азатот та інші істоти з’являються в книжках, фільмах, іграх і коміксах. Проте найважливішим внеском Лавкрафта став не окремий монстр, а новий спосіб зображення страху: людина усвідомлює, що Всесвіт існує за незбагненними законами й зовсім не зобов’язаний бути до неї прихильним.
Говард Філіпс Лавкрафт народився 20 серпня 1890 року в Провіденсі, столиці американського штату Род-Айленд. Його батько, Вінфілд Скотт Лавкрафт, працював комівояжером у компанії, що торгувала ювелірними виробами. Мати, Сара Сьюзен Філліпс, походила із заможної родини Нової Англії.
Коли хлопчикові було три роки, його батько потрапив до психіатричної лікарні Батлера після тяжкого нервово-психічного розладу. Він залишався там до смерті 1898 року. Подальшим вихованням Говарда опікувалися мати, дві тітки та дід Віппл Ван Бюрен Філліпс.
Дідова бібліотека відкрила хлопчикові світ літератури. Лавкрафт рано навчився читати, захоплювався античною міфологією, арабськими казками та старовинними історіями про привидів. Дід також розповідав йому власні моторошні історії, підтримуючи інтерес онука до незвичайного й таємничого.
Особливе враження на майбутнього письменника справили «Тисяча й одна ніч», грецькі міфи та пригодницькі твори. Ще дитиною він вигадав собі ім’я Абдул Альхазред. Значно пізніше використав його для вигаданого автора «Некрономікону» – таємничої книги, яка неодноразово згадується в його оповіданнях.
Поряд із літературою Лавкрафт захоплювався природничими науками. Він вивчав хімію, астрономію, самостійно складав наукові нотатки та випускав невеликі рукописні журнали. Інтерес до космосу й наукових відкриттів згодом став важливою складовою його фантастичної прози.
Дитинство Лавкрафта не було безтурботним. Він часто хворів, через що навчався нерегулярно. Попри це хлопчик багато читав, цікавився історією, архітектурою та астрономією, а також писав вірші й короткі оповідання.
У 1904 році помер його дід, після чого фінансове становище родини помітно погіршилося. Лавкрафт разом із матір’ю мусив залишити великий родинний будинок і переїхати до скромнішого помешкання. Втрата дому, з яким були пов’язані дитячі спогади, тяжко позначилася на його психологічному стані.
У старших класах він навчався в Hope Street High School. Лавкрафт добре ставився до вчителів і однокласників, але через проблеми зі здоров’ям так і не завершив шкільної освіти. У 1908 році він пережив тяжкий нервовий зрив і залишив навчання незадовго до випуску.
Нездійсненим залишився і його намір вступити до Браунівського університету. Протягом кількох наступних років Лавкрафт переважно жив удома, продовжуючи самостійно вивчати літературу й природничі науки.
Цей період не був повністю позбавлений творчої роботи. Він писав поезію, вів записи астрономічних спостережень і підтримував інтелектуальні зацікавлення. Проте повернутися до активного літературного життя йому вдалося лише після знайомства зі спільнотою американських письменників-аматорів.
Першою відомою друкованою публікацією Лавкрафта став лист на астрономічну тему, опублікований 1906 року в газеті The Providence Sunday Journal. Згодом він почав писати астрономічні колонки для місцевих газет.
У 1913 році письменник долучився до гострої дискусії на сторінках журналу Argosy. Його критичні віршовані листи привернули увагу Едварда Дааса, очільника Об’єднаної асоціації аматорської преси. Наступного року Лавкрафт став членом цієї організації.
Аматорська журналістика відкрила йому можливість спілкуватися з іншими авторами, друкувати власні твори та брати участь у літературних обговореннях. Він видавав журнал The Conservative, писав есеї, критичні статті й вірші, а також виконував організаційну роботу в асоціації.
У 1917 році Лавкрафт повернувся до художньої прози, написавши оповідання «Склеп» і «Даґон». Останнє стало одним із ранніх творів, у яких уже помітні майбутні риси його космічного жаху: зустріч людини з істотою, існування якої ставить під сумнів звичні уявлення про світ.
На початку 1920-х років оповідання Лавкрафта почали з’являтися в професійних журналах. Особливе значення мало заснування 1923 року журналу Weird Tales, який став одним із головних майданчиків для публікації його містичних історій.
У 1921 році померла мати письменника. Того самого року на зустрічі представників аматорської журналістики в Бостоні він познайомився із Сонею Ґрін, підприємницею та письменницею українського походження.
3 березня 1924 року вони одружилися. Після весілля Лавкрафт переїхав до Нью-Йорка, де Соня мала власну справу, пов’язану з жіночою модою. Спочатку подружнє життя складалося сприятливо, але незабаром виникли фінансові труднощі.
Підприємство Соні збанкрутувало, а її здоров’я погіршилося. Вона мусила переїхати до іншого міста в пошуках роботи. Лавкрафт залишився в Нью-Йорку, де намагався знайти постійне працевлаштування, проте не мав успіху.
Саме нью-йоркський період пов’язаний зі створенням оповідань «Жах Ред-Гука» та «Він». У цих текстах відчутні неприйняття великого міста, страх перед незнайомим середовищем і ксенофобські погляди автора. Водночас Нью-Йорк дав йому змогу познайомитися з багатьма літераторами й активніше брати участь у письменницькому житті.
У квітні 1926 року Лавкрафт повернувся до Провіденса. Подружжя фактично розійшлося, хоча формальне завершення їхнього шлюбу має суперечливу документальну історію. Повернення до рідного міста стало початком найпродуктивнішого періоду його творчості.
Найважливішим внеском письменника став розвиток космічного жаху. На відміну від традиційної готичної літератури, де небезпека часто походить від привидів, проклять або надприродних злочинців, Лавкрафт зображував страх перед самою будовою Всесвіту.
У його творах людство не посідає особливого місця у світобудові. Стародавні істоти існували задовго до появи людей, а їхні наміри можуть бути цілком незрозумілими. Зустріч із такими силами не обов’язково закінчується звичайною боротьбою добра зі злом.
Герої Лавкрафта нерідко стають свідками подій, які неможливо пояснити відомими науковими законами. Вони знаходять дивні рукописи, досліджують забуті міста, натрапляють на незвичайні артефакти й поступово усвідомлюють, що людські знання охоплюють лише незначну частину реальності.
Письменник поєднував традиції Едгара Аллана По, Артура Мекена, лорда Дансені та інших авторів із власними зацікавленнями астрономією, геологією та історією науки. Завдяки цьому навіть відверто фантастичні події часто подаються як результати досліджень, експедицій або свідчень очевидців.
Ще одна особливість його стилю – використання документальної форми. Оповідання можуть складатися зі щоденників, листів, газетних повідомлень чи наукових записів. Такий спосіб викладу допомагає поступово розкривати небезпеку, не показуючи її відразу.
У 1926 році Лавкрафт написав оповідання «Поклик Ктулху» (The Call of Cthulhu), яке журнал Weird Tales опублікував у лютому 1928 року. Саме цей твір став одним із головних джерел популярності створеної ним фантастичної міфології.
Історія складається з кількох пов’язаних свідчень. Оповідач Френсіс Вейленд Терстон знаходить документи померлого родича, професора Джорджа Енджелла. Серед них є матеріали про дивну скульптуру, загадковий культ і незрозумілі сновидіння.
Поступово Терстон дізнається про Ктулху – величезну істоту, що перебуває в затонулому місті Р’льєх у Тихому океані. Давні культи зберігають знання про її існування й очікують часу, коли вона знову прокинеться.
Ктулху не є звичайним літературним лиходієм із чітким планом завоювання світу. Його існування передусім демонструє крихкість людських знань. Для персонажів сама можливість існування таких створінь стає загрозою звичній картині реальності.
Поняття «міфи Ктулху» використовують для позначення пов’язаних між собою історій, істот, вигаданих книг і місць. Сам Лавкрафт не створив закритої та послідовної міфологічної системи. Значну роль у її подальшому впорядкуванні відіграв письменник Август Дерлет після смерті автора.
Одним із найвідоміших винаходів Лавкрафта став «Некрономікон» – вигадана книга заборонених знань, автором якої в його художньому світі вважається Абдул Альхазред. Уперше назва з’явилася в оповіданні «Пес», написаному 1922 року.
Лавкрафт створив для «Некрономікону» настільки докладну вигадану історію, що деякі читачі сприймали його як реальний стародавній рукопис. Письменник описував переклади, знищені примірники й бібліотеки, у яких нібито зберігалися рідкісні видання. Насправді книга була частиною його літературного задуму.
Ще один важливий елемент – вигадане місто Аркгем у штаті Массачусетс, де розташований Міскатонікський університет. Університетські дослідники, архіви та наукові експедиції з’являються в різних творах, створюючи відчуття спільного художнього світу.
Окрім Ктулху, письменник вигадав або використав у своїй міфології Ньярлатхотепа, Азатота, Йог-Сотота та інших істот. Вони не становлять чіткої ієрархії богів у традиційному розумінні. Натомість уособлюють різні прояви незбагненних сил, існування яких не залежить від людства.
У 1927 році в журналі Amazing Stories вийшло оповідання «Колір, що зійшов з небес» (The Colour Out of Space). Його сюжет розпочинається з падіння метеорита на ферму родини Ґарднерів.
Після появи небесного тіла природа навколо починає змінюватися. Рослини набувають неприродних властивостей, тварини хворіють, а мешканці ферми поступово стають жертвами незрозумілого впливу. Найстрашнішим виявляється те, що джерело небезпеки неможливо описати звичайними словами.
Цей твір добре демонструє поєднання фантастики й жахів у творчості Лавкрафта. Незвичайне явище не має людських мотивів і не прагне помсти. Воно просто існує, а його присутність руйнує звичне життя.
Інше відоме оповідання, «Жах Данвіча» (The Dunwich Horror), опублікували 1929 року в журналі Weird Tales. Події відбуваються в ізольованому сільському районі Нової Англії, де родина Вотлі займається небезпечними окультними практиками.
Сюжет поєднує місцеві легенди, заборонені книги та спробу встановити контакт із силами поза людським світом. Важливу роль відіграють дослідники Міскатонікського університету, які намагаються зрозуміти природу загрози.
У 1931 році Говард Лавкрафт написав повість «У горах божевілля» (At the Mountains of Madness). Її вперше опублікували 1936 року в трьох випусках журналу Astounding Stories.
Головний герой, геолог Вільям Даєр, бере участь в експедиції Міскатонікського університету до Антарктики. Науковці досліджують невідомі території, поклади гірських порід і залишки стародавнього життя.
Учасники експедиції знаходять дивні викопні організми та сліди цивілізації, яка існувала задовго до появи людства. Подальші відкриття змушують їх переглянути уявлення про історію Землі.
Особливе значення має опис покинутого міста серед антарктичних гір. Його архітектура та зображення дозволяють дослідникам поступово відновити історію давніх істот і зрозуміти, що відбулося з їхньою цивілізацією.
Повість поєднує науково-фантастичні припущення з атмосферою страху перед невідомим. Лавкрафт використовує мову геології, палеонтології та археології, щоб надати фантастичному світу переконливості. Водночас головною загрозою стає саме знання, яке людина не готова прийняти.
У 1931 році Лавкрафт завершив повість «Тінь над Інсмутом» (The Shadow over Innsmouth). Її вперше видали окремою книжкою 1936 року. Це одне з небагатьох книжкових видань художньої прози письменника, що з’явилися за його життя.
Головний герой випадково потрапляє до занепалого портового містечка Інсмут. Місцеві мешканці поводяться дивно, а навколишні поселення поширюють про них моторошні чутки. Поступово оповідач дізнається про угоду між людьми та загадковими морськими істотами.
Історія поєднує таємницю походження, сімейні секрети й страх перед фізичними змінами. Значна частина напруги виникає через поступове відкриття правди про мешканців міста та самого оповідача.
У повісті «Шепіт у темряві» (The Whisperer in Darkness), опублікованій 1931 року, Лавкрафт звертається до теми контакту з позаземними істотами. Листування між ученими поступово перетворюється на розслідування загадкових подій у горах Вермонту.
Серед пізніх творів важливе місце посідає також «За пеленою часу» (The Shadow Out of Time), написаний у 1934–1935 роках. Його головний герой переживає незрозумілу втрату пам’яті та поступово виявляє зв’язок власних переживань із давньою позаземною цивілізацією.
У цих повістях особливо помітне прагнення Лавкрафта поєднати фантастичні припущення з мотивами історичного й наукового дослідження. Герої шукають відповіді, але кожне нове відкриття робить навколишній світ менш зрозумілим.
Попри репутацію замкненої людини, Говард Лавкрафт підтримував надзвичайно широке листування. Він обмінювався листами з письменниками, редакторами, шанувальниками фантастики та дослідниками літератури.
Серед його кореспондентів були Роберт Говард, творець Конана-варвара, Роберт Блох, Френк Белнап Лонґ, Август Дерлет і Дональд Вандрей. Лавкрафт обговорював із ними літературу, політику, історію, науку та власні творчі задуми.
Він не лише писав власні оповідання, а й допомагав іншим авторам редагувати й переробляти рукописи. Частина таких текстів виходила під іменами замовників, хоча внесок Лавкрафта іноді був дуже значним.
Листування стало важливою частиною його літературного життя. Завдяки цьому після смерті письменника дослідники отримали можливість докладно відновити історію створення багатьох творів і простежити розвиток його поглядів.
Водночас листи показують не лише інтелектуальні зацікавлення Лавкрафта, а й суперечливі особисті переконання, зокрема його расистські та ксенофобські висловлювання.
Оцінюючи біографію Говарда Лавкрафта, неможливо обійти його расистські переконання. Вони добре задокументовані в листуванні, есеях, поезії та окремих художніх творах. Письменник висловлював упередження щодо людей іншого походження, раси й культури.
У деяких оповіданнях ці погляди проявляються через страх перед змішаним походженням, чужинцями та соціальними змінами. Особливо виразно це помітно в «Жаху Ред-Гука» й окремих мотивах «Тіні над Інсмутом».
Його політичні й суспільні переконання змінювалися протягом життя, але це не усуває проблематичності расистських висловлювань. Сучасні дослідники наголошують, що вплив Лавкрафта на літературу жахів можна визнавати, не замовчуючи його дискримінаційних поглядів.
У 2015 році організатори Всесвітньої премії фентезі (World Fantasy Award) вирішили відмовитися від статуетки із зображенням голови Лавкрафта. Рішення ухвалили після тривалих дискусій серед письменників і читачів про доречність використання його образу як символу літературної нагороди.
Ця історія стала прикладом ширшої розмови про те, як сучасна культура має ставитися до впливових митців минулого, чиї переконання суперечать принципам людської рівності.
Після повернення до Провіденса Лавкрафт пережив найбільш продуктивний період своєї творчості. Проте матеріальне становище залишалося складним. Гонорари за оповідання були невеликими, а частину його великих творів журнали відхиляли або друкували із затримкою.
У 1930-х роках письменник дедалі більше заробляв літературним редагуванням і переробленням чужих текстів. Він продовжував працювати над власною прозою та підтримував численні листовні контакти, хоча стан здоров’я поступово погіршувався.
У 1936 році Лавкрафт пережив смерть свого друга й кореспондента Роберта Говарда. У цей час у нього самого вже розвивалося тяжке захворювання, яке пізніше діагностували як рак кишківника.
10 березня 1937 року письменника госпіталізували до лікарні Jane Brown Memorial Hospital у Провіденсі. Через п’ять днів, 15 березня, він помер у віці 46 років.
Лавкрафта поховали на кладовищі Swan Point у родинній ділянці Філліпсів. На його могилі згодом встановили окремий пам’ятний знак із написом I Am Providence, який відсилає до глибокого зв’язку письменника з рідним містом.
За життя Говард Лавкрафт переважно публікувався в журналах і не мав широкої читацької популярності. Після його смерті друзі Август Дерлет і Дональд Вандрей заснували видавництво Arkham House, щоб зберегти та перевидати його прозу.
У 1939 році вони випустили збірку The Outsider and Others, до якої увійшли найважливіші твори письменника. Згодом з’явилися нові видання, дослідження, листування та коментовані зібрання текстів.
Саме посмертні публікації допомогли сформувати міжнародну репутацію Лавкрафта. Його ідеї вплинули на Стівена Кінга, Клайва Баркера, Томаса Ліґотті та багатьох інших авторів літератури жахів і фантастики.
Створений ним художній світ поступово став відкритою основою для нових історій. Інші письменники використовували Ктулху, Аркгем, «Некрономікон» і давніх істот, розвиваючи міфологію в різних напрямах.
При цьому поняття «лавкрафтівський жах» стало ширшим за конкретні образи. Ним описують твори, у яких людина стикається з незбагненною силою або знанням, що руйнує звичне уявлення про світ.
Художня спадщина Лавкрафта неодноразово ставала основою для кінематографічних адаптацій. Його твори складно переносити на екран, оскільки значна частина страху виникає не через видимих монстрів, а через невідомість і поступове усвідомлення небезпеки.
Однією з ранніх екранізацій став фільм «Заклятий палац» (The Haunted Palace, 1963) режисера Роджера Кормана. Попри рекламний зв’язок із творчістю Едгара Аллана По, його сюжет значною мірою спирається на повість Лавкрафта «Справа Чарльза Декстера Варда».
У 1985 році режисер Стюарт Гордон зняв фільм «Реаніматор» (Re-Animator) за мотивами оповідання «Герберт Вест – реаніматор». Головну роль виконав Джеффрі Комбс. Стрічка поєднала жахи, чорний гумор і гротеск, ставши одним із найвідоміших кінопроєктів за мотивами Лавкрафта.
Гордон також екранізував оповідання From Beyond у фільмі «Із потойбіччя» (1986). У 2001 році він випустив картину Dagon, яка використовує мотиви «Тіні над Інсмутом».
У 2019 році режисер Річард Стенлі створив фільм Color Out of Space із Ніколасом Кейджем у головній ролі. Стрічка стала сучасною адаптацією оповідання «Колір, що зійшов з небес» і зберегла його основний мотив – незбагненний вплив позаземного явища на природу та людей.
Крім прямих екранізацій, творчість Лавкрафта вплинула на численні фільми й серіали, які використовують космічний жах, таємничі культи та образи давніх істот, не відтворюючи конкретних літературних сюжетів.
Українською мовою твори Говарда Лавкрафта виходять у кількох видавництвах. Одним із найважливіших проєктів стало «Повне зібрання прозових творів» від Видавництва Жупанського в серії «Майстри готичної прози».
Це видання охоплює прозову спадщину письменника від ранніх оповідань до масштабних повістей останнього періоду. Над перекладами працював, зокрема, Владислав Носенко. Перші три томи вийшли впродовж 2010-х років, а згодом з’явився четвертий.
У 2019 році видавництво «Комубук» представило збірку «Поклик Ктулгу» та інші історії жаху. До неї увійшли «Даґон», «Коти Ультару», «Герберт Вест – реаніматор», «Колір, що зійшов з небес», «Тінь над Інсмутом» та інші твори.
Видавництво «Фоліо» також випускає книжки Лавкрафта українською. У 2026 році воно представило велике видання «Поклик Ктулху. Тінь над Інсмутом. На стрімчаках божевілля» у перекладі Євгена Тарнавського.
Назви окремих творів у різних українських перекладах можуть відрізнятися. Наприклад, At the Mountains of Madness виходив під назвами «У горах божевілля» та «На стрімчаках божевілля», а The Shadow over Innsmouth – як «Морок над Інсмутом» і «Тінь над Інсмутом». Це варіанти офіційних перекладів, а не різні твори.
Вплив Говарда Лавкрафта давно вийшов за межі літератури. Його образи використовують у настільних і комп’ютерних іграх, коміксах, музиці та кіно. Особливо відомою стала рольова гра Call of Cthulhu, уперше випущена компанією Chaosium 1981 року.
У таких проєктах гравці часто виступають дослідниками, які намагаються розкрити таємниці стародавніх культів і надприродних явищ. Важливою особливістю є те, що відкриття правди може становити не меншу загрозу, ніж безпосередня зустріч із чудовиськом.
Лавкрафтівська естетика також вплинула на розвиток сучасної фантастики й фентезі. Образи незбагненних богів, заборонених знань і покинутих міст використовують автори різних жанрів, іноді навіть без прямого звернення до Ктулху або «Некрономікону».
Водночас сучасне прочитання Лавкрафта дедалі частіше поєднує захоплення його літературними знахідками з критичним аналізом расистських уявлень письменника. Це дозволяє оцінювати його спадщину без замовчування складних і неприємних сторін біографії.
Говард Лавкрафт не писав великих романних циклів у звичному розумінні й не здобув значних літературних нагород за життя. Його основний доробок становлять оповідання, повісті, есеї, поезія та величезне листування. Проте саме ці тексти сформували особливий різновид фантастичної літератури, у якому джерелом страху стає не лише чудовисько, а й усвідомлення людської обмеженості.
Його найкращі твори залишаються цікавими завдяки поєднанню наукової допитливості, готичної атмосфери та поступового розкриття таємниці. Лавкрафт змушував героїв шукати відповіді навіть тоді, коли здобуте знання могло зруйнувати їхній спокій. Ця суперечність між прагненням зрозуміти світ і страхом перед відкриттям стала визначальною рисою його творчості та одним із головних джерел впливу на сучасну літературу жахів.
Цікаві факти про Говарда Лавкрафта розкриють вам життя та особистість цієї людини, а фото, зображення допоможуть ще ближче з нею познайомитись. А тому ви будете по-інакшому сприймати книжки.
У нас ви можете читати коротку біографію (коротко, скорочено) письменника Говарда Лавкрафта українською мовою, но також є і повна біографія, автобіографія. Завдяки цьому ви зможете буквально намалювати в думці цілісний портрет творчої особистості, навіть не дивлячись на його фотографію.
У нас зібрані всі найвідоміші твори Говарда Лавкрафта. Ви можете також слухати аудіокниги. В списку повного зібрання творів є як відомі праці, так і ті, про які ви, можливо, навіть не чули. А тому читати буде дуже цікаво.
У кожного автора є проза або поезія в особистій колекції. Збірка віршів або історій в різних жанрах - це то, чим жила людина, і то, що вона хотіла залишити після себе. Творчість Говарда Лавкрафта саме така - з видатними творами, які варто прочитати.
Ви маєте змогу на нашому літературному портали читати онлайн або скачати повністю безкоштовно всі книги Говарда Лавкрафта українською у форматах: txt (тхт), fb2 (фб2), rtf (ртф), epub (епаб), pdf (пдф).