«Залежні від кохання»
Ксана Рейлі

Пролог

Найгірше відчуття — це розплющити очі тоді, коли тобі зовсім не хотілося цього робити. Погляд був розмитим, коли я дивилася у білу стелю. Раптове яскраве світло фар з'явилося у моїй пам'яті, як і сильний удар після нього. Я здригнулася та видихнула на повні груди. Всередині все боліло. Таке враження, наче кожна кісточка в моєму тілі була розтрощена. Голова тріщала від болю, але і близько не так сильно, як в цей час нещадно нило моє серце. Чи хотіла я померти? Не певна на сто відсотків, адже моя ненависть була сильнішою за будь-що інше.

— Мелісо, — почула біля себе тихий голос тата.

Коли повернула голову вбік, то побачила, як чоловік схилився наді мною. Його сиве волосся було скуйовджене, а в очах стояли сльози. Мій любий батько — єдина людина, яка по-справжньому любить мене у цьому світі.

— Тату... — прошепотіла я, відчуваючи сльози в очах. — Що сталося?

Мені не потрібна була його відповідь, адже я знала точно, що потрапила в аварію тоді, коли спішила спіймати Макара з Ангеліною. Схоже, я не встигла. Мені так і хотілося гірко посміхнутися, але стурбований погляд батька змусив мене повернутися до реальності.

— Ти потрапила в аварію, — сказав він, торкаючись пальцями мого обличчя. — Моя люба донечко, я так сильно хвилювався за тебе. Ти майже дві доби була без свідомості.

— Справді?

У горлі стало надто сухо, тому говорити було тяжко. Тато міцно стиснув мою руку та ледь усміхнувся мені.

— Потрібно повідомити лікарю, що ти отямилася. Тут також твоя матір, сестра... Макар.

Від його імені, здається, кров у моїх жилах застигла. Я відвела погляд до вікна, намагаючись зрозуміти себе. Навіщо він прийшов сюди? Я не хотіла бачити його притворне хвилювання за мене. Я не бажала бачити його зовсім! Мені хотілося викинути цього чоловіка зі свого життя, вирвати з серця. А ще я жадала помститися йому та знищити його. Мені хотілося завдати Макару такого сильного болю, якого він ще ніколи не відчував раніше. Чи могла я зробити це? Не була певна, що так. Та я знала точно, що більше ніколи не довірюся йому та не поведуся на його ігри. Мені треба забути Макара. Буквально і назавжди.

— О, Боже, нарешті ти отямилася! — увірвався він у мою кімнату.

Я продовжувала дивитися у вікно, а одинока сльоза покотилася по моїй щоці.