«Утриманка губернатора»
Альбіна Яблонська

1.1

  Катя

  Я постукала до губернатора й увійшла в кабінет.

  Тут було прохолодно, працював кондиціонер. І мої голі ноги вкрилися мурашками. Спершу я вирішила, що це просто холод. Але було щось іще — щось таке, що змусило швидко дихати, заспокоювати шалений пульс у грудях.

  — Можна увійти? — прокашлялася я і подала голос. — Вибачте, що без запису. Секретарка сказала мені, що ви на місці.

  — Я не приймаю, — гаркнув грубий голос. — Ідіть геть і зачиніть за собою двері. Я зайнятий.

  Він стояв величезним чорним силуетом і дивився у вікно. Повернутий до мене спиною. Великою та широкою спиною в приталеному піджаку. Чудово одягнений, з грубою жорсткою сталлю в голосі. Новий губернатор, як і казали, справляв незабутнє враження. Мурашки на ногах дісталися аж до стегон і змусили мене поправити спідницю від ніяковості. Було моторошно попросити його про виняток. Проте я не вийду з цього кабінету, доки голова обласної адміністрації не вирішить моє питання. Іншого шляху не бачу.

  — Пробачте, я не знаю вашого імені. Авжеж, звучить ??безглуздо. Проте ми з чоловіком лише недавно сюди переїхали. До цього ми жили... — на цьому місці силует раптом ворухнувся, і я інстинктивно зробила крок назад. Губернатор трохи повернув голову, ніби моя розповідь йому цікава. Або ж він упізнав у мені когось… Втім, це неможливо. — До цього ми мешкали геть у іншому регіоні країни. Просто чоловік втратив роботу, ми вирішили переїхати в іншу область та знайти джерело заробітку там. Тобто тут. Але... поки що нічого не вийшло. Ми не встигли розібратися на новому місці, я з дитиною на руках. І моїй дочці потрібне лікування. Дуже терміново. Ви б… — Він почав повертатися до мене всім тілом — своїм лякаюче кремезним корпусом. І це змушувало нервувати ще сильніше. — Ви не могли б мені допомогти грошима? Я вас дуже прошу. Звернутися просто нема до кого. У мене тут ні родичів, ні знайомих. Ні роботи. Взагалі ні душі, кого б я могла вважати своїм другом.

  — І тому ти прийшла до мене?

  Висока тінь стояла між мною та яскравим вікном. Я не могла розрізнити ані рис чоловічого обличчя, ані кольору краватки на товстій жилавій шиї. Нічого, окрім чорної стіни — вона ішла на мене неквапливим кроком. І невдовзі я відчула запах. Суміш елітного одеколону та жаги. Спраги пізнати мене глибше.