«Стократ»
Марина Дяченко, Сергій Дяченко

Стократ
Марина и Сергей Дяченко

Свiт – це пасма крижаних гiр на пiвночi та жовтi пустелi на пiвднi, страшнi лiси на сходi та чудовиська глибоко в землi. Свiт – це iм’я дiвчини, вiд якоi залежить – буде iснувати свiт чи нi. А Стократ – це людина з мечем, яка йде своiм шляхом, допомагае людям, якщо це потрiбно, але нiде не затримуеться. Чого вiн хоче, за що б’еться з ворогами? Інодi Стократ i сам не може вiдповiсти на цi запитання. Але, так чи iнакше, вiн мае врятувати Свiт… i свiт…

Марина та Сергiй Дяченки

Стократ

І

…Я розповiм тобi, як було створено наш Населений Свiт, Вень-Те, що мовою зiрок означае «Мерехтливий». Спочатку була пустеля без води, без снiгу й туману, без тварин i людей. Тiльки камiння та й годi. А над камiнням були зiрки. Одна з них народила iскру. Маленька iскра полетiла вниз i впала на камiння, а у неi всерединi, у мiцнiй оболонцi, немов ядро в горiсi, спав наш Творець. Коли зiрка впала на камiння, Вiн прокинувся вiд удару. І, прокидаючись, Вiн створив наш свiт, не поступово, а одразу, цiлком. Вiн створив пасма крижаних гiр на пiвночi та жовтi пустелi на пiвднi, страшнi лiси на сходi та чудовиськ глибоко в землi. Вiн створив добрих людей i злих, магiю, щоб творити чудеса, i магiв, щоб володiти нею. Та найголовнiше – вiн створив тисячолiття нашоi iсторii, i все, що е тепер, було завжди. Лiси стояли, i чудовиська ховалися в норах задовго до того, як зiрка народила iскру, i наш Творець у шкаралупi впав на камiння…

Ти можеш у це повiрити?

Частина перша

Роздiл перший

Свiт

Вони зайшли й спинилися, нiби збилися з дороги. У тавернi було темно й душно, подекуди на столах чадiли маснi свiчки, i легко можна було переплутати вiдвiдувача з тiнню. Або тiнь, що розсiлася в далекому кутку, – з вiдвiдувачем.

Незнайомцiв помiтив багато хто, але нiхто не здивувався. Пiсля того, як на пiвночi раптом розлилася Свiтла, зносячи мости й переправи, виганяючи людей з халуп i з гарних будинкiв, до волоцюг усiх станiв у цих мiсцях звикли. Прибулi, коли iх розпитували, говорили одне й те саме: рiчка ще нiколи не чинила з людьми так, як дозволила собi цього року, без усяких причин i прикмет.

А тепер прийшли цi двое; служниця за шинквасом пiдняла брову.