«Сокіл і Чиж»
Яніна Логвин

1-1

  Серія «Іскри молодіжної романтики»

  — Оце так, не пощастило тобі, Фанько, — сказала Ульяна, і я сумно видихнула в чашку, ліниво колупаючи ложкою дешевий чайний пакетик.

  — Ага, ось уже точно. Хоч застрелься!

  Ми сиділи з найкращою подругою в галасливій університетській їдальні головного навчального корпусу й обговорювали останні події мого складного студентського життя.

  Ще вчора все в ньому складалося цілком собі безнапасно. Навчалася я добре, підробляла, усі два з половиною роки навчання на економічному факультеті винаймала восьмиметрову кімнатку в баби Моті, й ось сьогодні вранці в одну мить моє впорядковане життя раптом впало в пекло. А все тому, що рано вранці ця сама баба Мотя вдерлася до моєї кімнати, як переляканий бегемот, і здавленим голосом пропищала — тримаючись рукою за серце і кружляючи за склом окулярів по-риб’ячому витріщеними очима:

  — Анфіско! Швидко зібрала речі й дуй звідси на всі чотири сторони! Щоб і духу твого не було на моєму порозі! Можеш навіть цього місяця за кімнату не платити, от як!

  Сказати, що я здивувалася — нічого не сказати. Платила я господині справно (спасибі мамі з татом, допомагали доньці, чим могли), гулянок не влаштовувала, хлопців не водила… Звали стареньку Матильда Іванівна, була вона жінкою охайною, просунутою, із власним ноутбуком, навушниками та трирічним акаунтом у соцмережах. Любила дивитися турецькі серіали й заняття з в’язання, пекти пироги. Загалом, жили ми буквально душа в душу, і тут таке…

  — Доброго ранку, Матильдо Іванівно. А що сталося? Чого ви мене женете?

  Я відірвала голову від подушки, здула із чола чубок, що впав на очі, і втерла кулаком слиняву щоку. Усе-таки зубріння макроекономіки до четвертої ранку зрубує людину з ніг крутіше за снодійне!

  Спітнілі долоньки баби Моті тут же з ляском лягли на неосяжні груди.

  — Я-то?! Бог із тобою, дівчинко! Я тебе не жену. Я тебе, можна сказати, від душогуба рятую!

  — У сенсі? — довелося все ж таки сісти на ліжку і випростати ноги з-під ковдри. — Якого ще душогуба? — Я старанно протерла кулачками очі.

  — Та племінничка рідного! Століття б його, ірода, не бачити. Сьогодні якраз звільнився. Дванадцять років, злодій проклятий, за ґратами за розбій відсидів, на волю вийшов і відразу до мене намилився.