«Сім драконів для Білосніжки. Таємниці Сніжної академії»
Галлея Сандер-Лін

Глава 1

  – Ти остання… Змирися… Прийди… – лунав у голові наполегливий голос. – Прийди, час прийшов...

  Сніжана повернулася на інший бік і накрила голову подушкою, сподіваючись заглушити чийсь заклик, що нахабно вторгався в її сон, але магнетичний погляд дивовижних блискучих очей не давав спокою, заповнював собою всю свідомість. Дівчина не могла розібрати, кому належали ці очі, але її дивним чином тягнуло до їхнього власника, ніби вона з ним якось пов'язана. Що ж це за наслання таке? Сніжа вкотре пошкодувала про три келихи шампанського, які випила на студентській вечірці. Але якщо так подивитися, невже лише три келихи «шипучки» здатні викликати стійкі звукові та зорові галюцинації, які мучили її всю ніч?!

  З нагоди прийдешнього Нового року народ на вечірці веселився і заливався спиртним на повну. Сніжка трималася ближче до своїх, до першокурсників, хоча незабаром пошкодувала, що взагалі прийшла. «Не відривайся від колективу, будь як усі!» – говорили одногрупники, коли зазивали на свято. Їхній групі разом ще чотири з половиною роки навчатися, а подібні заходи справді сприяють зближенню, тому Сніжа вирішила таки взяти участь у спільних веселощах. Втім, веселощі незабаром переросли в безладні п'яні танці пустуючих студентів, а хлопці-старшокурсники стали залицятися до дівчат-молодшокурсниць.

  Телефонний дзвінок, який Сніжана ледве почула крізь шум і гуркіт музики, став порятунком. Вибачившись перед подружками, мовляв, з дому зателефонували, настав час завершувати свято, вона втекла з переповненого залу і підняла слухавку.

  – Сніжано, люба, ти де? – голос мачухи був доброзичливий, це й насторожувало. Ну не могла вона не чути бедлама, що діявся навколо падчерки. – Кажи адресу, я тебе заберу.

  Дівчина вийшла з клубу і побрела вздовж будівлі, ловлячи долонями сніжинки, що падали з неба. Вже сутеніло, і в світлі неонових вогнів сніг виблискував і переливався кольорами веселки. Тридцяте грудня тішило чудовою зимовою погодою та новорічним настроєм. Люди снували вулицею, хрускотіння снігу чулося то тут, то там. Хтось прагнув сховатися від снігопаду, що поступово посилювався, хтось навпаки, насолоджувався білими порошинками, ну а хтось просто байдуже йшов у власних справах.

  Чорна машина підкотила якось надто швидко, ніби «матінка» була зовсім недалеко.