«Шлях додому»
Брюс Кемерон

Шлях додому
Брюс Кемерон


Лукас знайшов цуценя – покруча пiтбультер’ера – у пiдвалi покинутого будинку. Але в Денверi забороненi пiтбулi, i на малу Беллу теж оголошують полювання. Лукас не може ризикувати життям улюбленицi й тимчасово вiддае ii до родини в iншому мiстi. Розлука з господарем стае для Белли страшним ударом. І вона наважуеться на вiдчайдушний крок – втечу. За сотнi кiлометрiв, блукаючи у горах Колорадо, Белла шукатиме свiй дiм. Їi шлях виявиться довгим i небезпечним, вона зустрiчатиме добрих i поганих людей, знаходячи дорогу лише за покликом серця. Однак заради своеi людини можна подолати все.





Брюс Кемерон

Шлях додому


Моему племiннику Вiльяму Гейджу Кемерону





Роздiл 1


З самого початку я знала про котiв.

Коти були скрiзь.

Я не могла добре iх роздивитися – моi очi вже розплющилися, але те, що коти поруч, я розумiла лише з обрисiв, якi рухалися в тiнi. Однак я вiдчувала iхнiй запах так чiтко, як запах матерi, коли вона годувала мене чи моiх братiв i сестер, якi ворушилися, поки я пробиралася до життедайного молока.

Звiсно, я не знала, що то були саме коти, – просто розумiла, що це неподiбнi до мене iстоти, якi живуть у нашому лiгвi, але не намагаються годуватися поруч зi мною. Пiзнiше, побачивши, якi вони маленькi, швидкi й грацiйнi, я зрозумiла, що коти не лише «не собаки», а окремий вид тварин.

Ми жили разом у прохолодному темному домi. Суха земля у мене пiд носом пахла чимсь екзотичним i старим. Я iз захопленням вдихала цей запах, наповнюючи нiс насиченими приемними ароматами. Згори, зi стелi з сухо го дерева, у повiтря сипався пил, а дах був такий низький, що кожного разу, коли мати пiдводилася з утрамбованоi заглибини на землi, яка слугувала нам лiжком, залишаючи нас iз братами i сестрами, – а ми пищали на знак протесту й тулилися одне до одного, аби заспокоiтися, – ii настовбурчений хвiст сягав середини простору вiд землi до балок. Я не знала, куди йшла мати, пам’ятаю лише, як ми тривожилися, доки вона не верталася.

Єдиним джерелом свiтла в лiгвi був квадратний отвiр у дальньому кутку. Через це вiкно у свiт до нас потрапляли неймовiрнi аромати чогось холодного, живого, мокрого, ще п’янкiшi запахи мiсцин i речей, нiж тi, що чулися в лiгвi.