«Монстр»
Генрі Лайон Олді

Монстр
Генри Лайон Олди

Генри Лайон Олди

Монстр

* * *

…Ми сидiли за столом не бiльше двох годин, але в повiтрi вже повисла сиза сигаретна хмара, газети були засипанi риб’ячими кiстками i лускою, а в канiстрах залишалося не бiльше трьох лiтрiв пива. Всi перебували у стадii легкого сп янiння, сипали пласкими жартами i старими анекдотами, слухаючи переважно самих себе. З пошарпаних колонок хрипiв «ДДТ», на який, окрiм мене, нiхто не звертав уваги. Нудьга. Пиво, риба, напiвзнайома компанiя i достобiса набридлi записи – одне й те саме. Треба було предкiв не слухати, йти на лiтературний… Ну, не поступив би вiдразу – так вiдслужив би i все одно… Предки тепер на два роки до Угорщини подалися, а я тут сиджу й дурiю вiд нудьги…

– Чуеш, Сiрий, що це у тебе за пов’язка на руцi? Металiст, чи що?.. Тодi чому заклепок немае?

Якби я ще сам знав, що це за пов’язка! Ну, була там якась родинка, бо в шiстнадцять рокiв перед днем народження батько менi цю пов’язку на руку наклав, так я ii бiльше i не знiмав. Тато, до речi, теж таку носить. Говорить, спадкове, хвороба, на зразок саркоми. Не дай бог на цю родимку свiтло потрапить – все, кранти, померти можна. Правда, я про таку хворобу жодного разу не чув. Але експериментiв поки не ставив – аж надто у батька очi тодi серйознi були. І сам пов’язку нiколи не знiмае. Навiть коли купаеться. Або на медоглядах…

– Серього, ти перебрав, чи що?

– Нi, я в нормi.

– Тодi давай, колися про пов’язку.

– Та нiчого особливого. Впав у дитинствi, руку до кiстки об залiзяку пропоров. Шрам там страшний. Краще i не дивитися.

– Покажи.

– Ти що, шрамiв нiколи не бачив?

– Та й правда, Стас, чого ти до людини причепився?..

– А менi цiкаво. Що ж це за шрам такий жахливий, що на нього i подивитися не можна?.. Пiд пиво.

Чорти б забрали цього Стаса! Вiчно, як нап’еться, так йому дурницi в голову лiзуть.

– Чуеш, Сiрий, ти мене поважаеш?

Нуось, почалося. Зараз битися полiзе. Не хочу я з ним битися.

– Поважаю.

– Тодi покажи.

– Слухай, Стасе, я тебе поважаю, але пов’язку знiмати не буду.

– Чому?

– Ну, ii поки розмотаеш… Та i тебе навиворiт виверне, якщо побачиш. Все пиво пропаде.

– Не пропаде. Я ще стiльки ж випити можу. Показуй.

Тут мене узяла злiсть.

– Добре.