«Мігрант»
Марина Дяченко, Сергій Дяченко

Мiгрант
Марина и Сергей Дяченко

Метаморфози #3
Андрiй Строганов раптом опиняеться на iншiй планетi – вiн мiгрував з Землi. Два останнi роки його життя вилучено в якостi сплати за вiзу, тому Андрiй не пам’ятае, чому вирiшив поiхати. Що сталось на Землi, i чи е вороття? Тим часом на затишний свiт Раа, в який потрапив Андрiй, наповзае тiнь… Роман «Мiгрант, або Brevi Finietur» Марини та Сергiя Дяченкiв продовжуе цикл «Метаморфози», але при цьому являе самостiйний твiр. Також до книги увiйшли повiсть «Електрик» i оповiдання «Самум».

Марина та Сергiй Дяченки

Мiгрант

Мiгрант, або Brevi Finietur

(роман)

А це вогнi, що сяють

Над нашими головами.

    Федерiко Гарсiа Корка

Глава перша

Не було нi гуркоту, нi спалаху. Лише тяглася вулиця, туманна, вогка; хмари ледь розiйшлись, i в довгому просвiтку блищали, нiчого не обiцяючи, двi-три зiрки. Лiхтарi вiдображалися в темних вiкнах, у склi припаркованих машин i в мокрому асфальтi. Крокодил ступав, не дивлячись пiд ноги, з-пiд його пiдошов навсiбiч бризкало – не жирно, без чавкання вдобреноi гноем весняноi землi, а краплi мiських легковажних калюж, укритих райдужним бензиновим серпанком.

Аж раптом усе нiби вата сховала: вулицю й зiрки, лiхтарi й асфальт. Крокодил пройшов ще кiлька крокiв i зупинився – праворуч i лiворуч не знати звiдки виросли стiни. У його легенях ще лишилося мокре повiтря осiннього вечора, а нiздрi вже вдихали iнше, сухувате й кондицiоноване, геть-чисто без запахiв. Над головою замiсть лiхтарiв засвiтили синюватi лампочки. Крокодил у панiцi озирнувся – його мокрi вiдбитки, всi чотири, яскраво вирiзнялись на пiдлозi довгого пустого коридору.

Швидко, шукаючи виходу, вiн пройшов коридор до кiнця. М'яко роз'iхалися стулки дверей, i голос, змiнений динамiком, промовив буденно й навiть утомлено:

– Андрiй Строганов?

– Так, – сказав Крокодил i труснув головою, намагаючись утямити, що сталося й що тепер робити.

– Вiтаю, вашу заявку затверджено. Ви перебуваете в Бюро Всесвiтньоi мiграцiйноi служби. Прошу пiдiйти до сенсора й прикласти долоню.

Вiн роззирнувся. На лаковiй стiнi п'ятипалий вiдбиток на зразок тих хулiганських ляпок, що за часiв його дитинства псували стiни в новобудовах. Завагавшись, таки приклав до нього руку.