«Марія Антуанетта»
Стефан Цвейг

Марiя Антуанетта
Стефан Цвейг

Ця книга – художня бiографiя французькоi королеви Марii Антуанетти, яка написана вiдомим австрiйським письменником Стефаном Цвейгом (1881–1942). П’ятнадцятирiчною дiвчинкою донька iмператрицi Марii Терезii покинула Вiдень, щоб вийти замiж за майбутнього французького короля Людовiка XVI. Безтурботна, жiночна, примхлива Марiя Антуанетта мислила свое життя як низку задоволень, навiть не пiдозрюючи, що через двадцять рокiв пiсля урочистого в’iзду в Париж вона буде змушена все свое – корону, дiтей, життя – боронити вiд подiй Французькоi революцii, пройти шлях вiд трону до гiльйотини й померти, не втрачаючи вiдваги та величi перед свiтом.

Стефан Цвейг

Марiя Антуанетта

© П. В. Таращук, переклад украiнською, 1991

© О. А. Гугалова, художне оформлення, 2017

* * *

Передмова

Написати iсторiю Марii Антуанетти – це поновити понад сторiчну суперечку, в якiй i обвинувачi, i оборонцi затято обстоюють свое. Нещадного тону суперечцi надали обвинувачi. Щоб повалити монархiю, революцiя мусила вразити королеву, а в королевi – жiнку. Бо правда й полiтика рiдко вживаються в однiй хатi, i годi сподiватися правдивостi там, де догiдливi служники громадськоi думки прагнуть зобразити ту чи iншу постать так, щоб ii вподобала бiльшiсть. Щоб доправити Марiю Антуанетту до гiльйотини, ii не проминули жодним поговором i не гребували будь-яким засобом; газети, брошури та книжки без вагань приписували «австрiйськiй вовчицi» всi нечестя, будь-яку моральну зiпсутiсть i найнеможливiшi збочення; навiть у самiм осередку правосуддя, в трибуналi, генеральний прокурор патетично порiвняв «удову Капет» iз найрозбещенiшими жiнками свiтовоi iсторii – з Мессалiною, Агриппiною та Фредегундою. Але 1815 року, коли на трон знову зiйшли Бурбони, все перемiнилось: щоб улестити династiю, образ дияволицi замальовували найяснiшими барвами; в усiх тогочасних писаннях Марii Антуанеттi незмiнно кадили фiмiам i пiдсували нiмба. Далi пiшли панегiрики: несамовито боронили безперечну чесноту Марii Антуанетти; вiршем i прозою вихваляли ii жертовнiсть, доброту i справжнiй героiзм; а щедро зрошений сльозами серпанок вигадок i байок, який здебiльшого виплiтавсь аристократичними ручками, дооздобив прояснiлий образ «reine martyre», королеви-мученицi.