«Лебідка»
Аделіна Янг

Глава 1. Зіткнення

  Прохолодний осінній вітер освіжав розпашіле обличчя, розвівав темні пасма волосся, пронизував усе тіло й забирав залишки хвилювання та сумнівів. Приваблива дівчина стояла біля непримітного таксі та вичікувала слушного моменту. Вона крадькома спостерігала за перехожими, у напівтемряві милувалася яскравим освітленням ресторану, а коли побачила потрібного їй чоловіка, примружила карі очі та звернулася до таксиста:

  - Зачекайте мене, я швидко.

  Вона всунула йому одну грубу купюру та впевненою ходою попрямувала до входу в ресторан, який ось уже довгих двадцять хвилин свердлила поглядом. Витончені ніжки граційно крокували тротуаром, довгі кучері розліталися у різні сторони, наче грали свою окрему роль, і лише руки тремтіли так, немов очікували зіткнення з вогнем. Лана помітно хвилювалася, хоч і вміла приховувати це від оточуючих. Ще змалечку навчилася всі свої емоції маскувати глибоко в душі, інакше б не вижила в тому середовищі, яке приготувала для неї доля.

  Вона зняла осіннє коричневе пальто біля гардеробної, однак попросила молоду дівчину не ховати його далеко. Розправила невидимі складки на шовковій сукні бордового кольору, глибоко вдихнула, різко видихнула й продовжила свій шлях. Біля входу до головної зали дівчина уповільнила кроки та приглянулася до відвідувачів. Вона декілька секунд спостерігала за високим широкоплечим чоловіком, що сидів біля барної стійки, наче гіпнозувала його або ж ретельно вивчала. Зрештою, вмостилася на один з вільних столиків і помахом руки покликала до себе офіціанта. Глянувши в меню, замовила бокал одного з найдорожчих вин, яке одразу ж принесли.

  Лана підняла бокал з терпкою рідиною та легенько нахилила його, рівно настільки, щоб крізь прозоре скло бачити об’єкт спостереження, але залишатися непоміченою. Вона вдихнула п’янкий аромат напою, зробила один маленький ковток, тоді побачила, що темноволосий чоловік встав, і поспішила до нього. Дівчина йшла швидко, впевнено, але дивилася кудись прямо. Вона навмисне боляче врізалася в незнайомого чоловіка плечем і обурено зойкнула. Хоча, це лише він думав, що вони незнайомі.

  - Ей, обережніше! – Прошипіла Лана.

  Вона відчувала на собі його холодний погляд, але намагалася замаскувати страх в байдужість, а тремтіння в тілі у звичну поведінку.