«Кресало»
Ганс Христіан Андерсен

Казки
Ганс Крiстiан Андерсен

Кресало

Йшов солдат по дорозi: раз, два! раз, два! Ранець за спиною, шабля при боцi. Йшов вiн додому з вiйни. По дорозi стрiлася йому стара вiдьма. Вона була така бридка: нижня губа в неi звисала аж до грудей.

– Доброго вечора, солдате! Ач яка в тебе славна шабля i великий ранець, ти справжнiй солдат! Ну, матимеш ти зараз грошей, скiльки захочеш!

– Дякую тобi, стара вiдьмо! – сказав солдат.

– Бачиш ти ондечки старе дерево? – спитала вiдьма i вказала на дерево, що стояло неподалiк. – Воно зовсiм порожне всерединi. Ти злiзь нагору: побачиш там дупло, спустись у нього на самiсiнький низ у дерево! Я перев’яжу тебе мотузкою круг пояса i витягну назад, коли ти менi гукнеш.

– А навiщо менi лiзти туди, в дерево? – спитав солдат.

– За грошима! – вiдповiла вiдьма. – Знай, що, коли дiстанешся самiсiнького низу в деревi, ти опинишся у великому пiдземному ходi, там зовсiм свiтло, бо горить бiльше сотнi ламп. Ти побачиш трое дверей, можеш iх вiдчинити, ключi стирчать зовнi. Заходь до першоi кiмнати, там, посерединi, на пiдлозi, побачиш велику скриню, а на нiй собаку: очi в нього завбiльшки як чайнi чашки! Але ти не бiйся. Я дам тобi мiй синiй картатий фартух, розстели його на пiдлозi, швиденько схопи собаку i посади його на фартух, а тодi вiдчини скриню i бери грошi, скiльки захочеш. У тiй скринi тiльки мiднi грошi, та якщо ти хочеш срiбла – йди до другоi кiмнати. Там сидить собака з очима як млинарськi колеса. Та ти не лякайся, посади його на мiй фартух i бери грошi. А якщо тобi захочеться золота, дiстанеш i його стiльки, скiльки зможеш понести, зайди тiльки до третьоi кiмнати. Але в собаки, який сидить там, кожне око як Кругла вежа. Оце справдi пес, можеш менi повiрити! Тiльки тобi i його нема чого страхатися. Посади його лишень на мiй фартух, i вiн тобi нiчого не зробить, от i бери собi зi скринi золота, скiльки душi заманеться.

– Воно непогано! – мовив солдат. – Але що ж я мушу дати тобi за це, стара вiдьмо? Я гадаю, щось тобi потрiбно ж вiд мене?

– Нi, – мовила вiдьма, – я вiд тебе не вiзьму нi копiйки. Ти менi тiльки принеси старе кресало, яке там забула моя бабуся, коли спускалася туди востанне.

– Ну, перев’язуй мене мотузкою! – сказав солдат.

– Готово! – сказала вiдьма.