Вірш «Ізольда білорука»
Леся Українка

Вірш «Ізольда білорука» Лесі Українки

Трістан блукав по лісі,
ловив зелений шум,
хотів йому віддати
своє кохання й сум.

Та ледве де береза
лагідно зашумить,
Ізольдин голос любий
він згадує в ту мить.

Крізь віття синє небо
погляне в вишині, –
Ізольдині він очі
спогадує ясні.

З одчаю на узлісся
іде сумний Трістан,
аж там злотистим житом
лиснить розлогий лан.

Ізольду Злотокосу
Трістан і тут згадав,
упав у борозенку
і тяжко заридав.

Прийшла дівчина жати
і постать зайняла,
почула те ридання
і ближче надійшла.

Мов доля необорна,
була її краса,
і чорна, мов те горе,
була її коса.

Хороші в неї очі
і темні, мов одчай, –
хто гляне в теє пекло,
то забуває рай.

А голос у дівчини –
мов тої скрипки спів,
що викликає мертвих
на танець із гробів.

І вивела Трістана
вона з одчаю тьми
лілейними руками
та спільними слізьми.

Спитав він: “Як ти звешся,
дівчино таємна?” –
“Ізольда Білорука”, –
відмовила вона.

“Се ймення – найсвятіше
в сім світі і в раю!
Ізольдо! Ох, Ізольдо!
Прийми любов мою!”

2

“Ти пестив так ніжно мене,
коханий Трістане,
а в очі так сумно дививсь,
аж серденько в’яне.

Мені ти уста цілував
і руки біленькі,
а сльози на коси мої
котились дрібненькі.

Мені ти слова промовляв
палкої любови,
чому ж вислухати не хтів
моєї розмови?”

“Ізольдо, Ізольдо моя,
в очах твоїх темних
хотів би я бачить блакить
країв понадземних!

Ізольдо, Ізольдо моя,
коли б твої коси
мінилися золотом так,
як житні покоси!

Твій голос, Ізольдо моя,
рвачкий та жагливий,
коли б він, як шелест берез,
був тихий, пестливий…”

“Не варто журитися тим,
коханий Трістане!
Хрещеная мати моя
мені те достане.

Бо мати хрещена моя,
то фея Моргана”. –
“Біжи ж ти до неї мерщій,
Ізольдо кохана!”

3

“Ой матінко-феє Моргано,
зміни мені вроду мою!
Хай буду білява та ясна,
мов ангел у божім раю”.

“Ох, донечко люба Ізольдо,
се ж я тобі вроду дала,
в колиску дарунок принесла,
як ти там лежала мала.

Красі твоїй, доню Ізольдо,
ніхто ще догани не дав”. –
“Журлива ся темная врода,
мій милий від неї ридав.

Дай, матінко, злота й блакиту,
нехай же я буду ясна,
хай милий мені усміхнеться,
як сяя весела весна”.

“Гаразд, моя доню Ізольдо,
я золота в сонця візьму,
блакиту морського позичить
попросим русалку саму”.

“Навчи мене, матінко-феє,
розмови берез у гаю,
хай буде мій милий щасливий,
як дрібна пташина в маю”.

“Ще краще, ніж тії берези,
шумлять веретенечка фей,
бо все наймиліше вчуває
в тім гомоні кожен з людей.

Що схочеш, коханая доню,
тобі я зміню в одну мить,
одного не зможе Моргана –
твоєї душі одмінить”.

4

У темнім лісі знов Трістан
самотну терпить муку,
і жде до себе і не жде
Ізольду Білоруку.

Коли щось шурхнуло, мов птах,
з кущів струсило росу,
і враз Трістан побачив там
Ізольду Злотокосу.

Ті самі очі і коса,
та сама тиха мова…
Душа Трістана в небеса
полинути готова!

“Се ти, єдиная моя?
Се ти, моя царице?
Сюди з-за моря приплила,
кохана чарівнице?

Та як же випустив тебе
король той недоріка?
Чи ти для лицаря свого
убила чоловіка?

А де ж твій кубок золотий
і те дання уроче?
Тепер свідомо я до дна
його доп’ю охоче!

Напій кохання нам заллє
і згадку про розлуку”. –
“Трістане! Ти хіба забув
Ізольду Білоруку?”

“Вона забудеться тепер,
як ночі тінь минула!” –
“Трістане! Що коли вона
про тебе не забула?”

“Нехай вона в Єрусалим
іде на прощу боса.
Тепер до мене прибула
Ізольда Злотокоса!”

“Трістане! в тебе є гріхи,
великі, непростимі.
На їх навряд чи проща є
в святім Єрусалимі”.

“З тобою, люба, я готов
іти на вічні муки!” –
“Трістане! Годі вже розмов,
поглянь мені на руки!

Згадай, кого ти посилав
сьогодні до Моргани!
Куди ж тепер мене пошлеш
загоїть в серці рани?

Хоч зникла тьма з очей моїх,
зате лягла на душу.
Ти чорний камінь там поклав, –
повік його не зрушу.

Нехай же знов моя коса
чорніє, мов жалоба!
Я сеї барви не зміню
віднині вже до гробу”.

5

Трістан у недузі лежить,
ослаб, мов дитина,
не служать нічого йому
всі чари Мерліна.

А фея Урганда з-за гір
сказала лукава:
“Тут може одна помогти –
Ізольда Білява.

При тій злотокосій тебе
і смерть не поборе”.
І вірного друга послав
Трістан геть за море.

І другові так наказав:
“Як згодиться мила, –
ти свій корабель наряди
у білі вітрила.

Як ні – то напни лиш одно,
велике та чорне,
хай потім у ньому мій труп
чорнява угорне…”

6

“Піди, піди на берег, Білорука,
прошу тебе, молю тебе, піди!
Там є гора висока та стрімчаста,
на неї злізь і подивись туди,

де море хвилю гонить із півночі.
Вертайся вмить і розкажи мені,
чи не леліють білії вітрила
на видноколі в сизій далині”.

І мовчки йде Ізольда Білорука
на берег моря, на високий шпиль…
Ох, щось біліє здалека на морі!
Вітрила то чи тільки піна хвиль?..

Вернулася Ізольда Білорука.
Трістан питає: “Що? Яка яса?” –
“Щось мріє там далеко у просторі”. –
“Щось біле?!” – “Чорне, як моя коса”.

І враз душа Трістанова порвала
ждання шнурок, що здержував її,
і злинула, мов пташка вільнокрила,
далеко у незнанії краї…

* * *

“Ходи, ходи, Ізольдо Злотокоса!
Тебе давно Трістан твій вірний жде.
Між скелями не бійся заблудитись –
Ізольда Білорука проведе.

Іменнями посестри ми з тобою
так, як вечірня й ранішня зорі.
Чи то ж не диво, що тепер судилось
розлить нам заграву в одній порі?

Колись і я була на час-годину
такою ясною, як ти тепер”. –
“Посестро, голос твій мене лякає!
Скажи по правді! Мій Трістан умер?!”

“Ізольдо Злотокоса, бог розсудить,
чий був Трістан, чи твій, чи, може, мій,
та бути з ним аж до його сконання
дісталося-таки мені самій.

Ти не привезла чорного вітрила,
не жалібна – ясна твоя краса,
та милий в гріб не ляже непокритий, –
його покриє чорная коса”.

[21.07.1912. К[утаїс]]

Аналіз вірша «Ізольда білорука» Лесі Українки


Ми НЕ розповсюджуємо книгу (файли) безкоштовно для скачки, оскільки це порушує Авторське право. Наш сайт носить виключно інформативний характер, де читачі можуть ознайомитися цікавим описом книги від нашого сайту, з анотацією від видавництва, відгуками та цитатами з книжки. Для того щоб отримати книгу, ми пропонуємо пропонуємо вам список посилань інтернет-магазинів для того, щоб ви змогли купити, слухати читання книги (аудіокнигу в mp3 (мп3)), завантажити / скачати або читати онлайн повну версію книги «Ізольда білорука» Лесі Українки та насолоджуватися нею.

Як правило, на сайтах-партнерах ви зможете знайти такі формати книги «Ізольда білорука» Лесі Українки: fb2 (фб2), txt (тхт), rtf (ртф), epub (епаб), pdf (пдф) українською мовою, які підійдуть на такі пристрої як - електронна книга, телефон на Андроїд (android), айфон, ПК (комп'ютер), айпад.

Якщо ви є правовласником книги «Ізольда білорука» Лесі Українки і бажаєте, щоб ми видалили її з нашого книжкового сайту, будь ласка, напишіть нам на пошту abuse.knigi@gmail.com і ми в найкоротші терміни її видалимо.

Відгуки на вірш «Ізольда білорука» Лесі Українки

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

255 переглядів