«Інший. Коханий»
Поліна Креп

1 — Співбесіда

– Ви до кого?  – прискіпливо оглядає мене охоронець, а я обсмикую просторий светр на своєму шестимісячному животику.

Взагалі-то до гендиректора. Ярового Т.М.

Але хто ж мене отак, з вулиці, до нього пустить? Тому відповідаю, трохи змінюючи факти:

– В мене співбесіда на посаду секретаря-друкаря.

Лукавлю, бо на співбесіду я дійсно записана, але працювати тут мені не світить.

По-перше, вагітну не візьмуть. Та й досвіду на такій посаді в мене не густо – нуль.

В дев’ятнадцять з досвідом взагалі тяжкувато.

По-друге, в мене вже є підробітка. Ну і на лекції, що почались місяць тому, замість мене ніхто не сходить.

– Прізвище?

– Карпик. Неля Карпик, – міцніше стискаю теку з документами, прикриваючись нею, наче щитом.

Короткострижена голова нахиляється за стійкою та за кілька секунд киває.

– Очікуйте, за Вами прийдуть.

Металевий турнікет ляскає за моїми стегнами.

На першому поверсі просторо і світло. 

Блискуча підлога, метал і скло. На стіні горщиками із зеленню викладено фірмовий знак агрохолдингу “Грінвей” – велика, трохи витягнута в боки спіраль.

Красиво.

“Ось тут працює твій татусь”, – шепочу собі під ніс, торкаючись натягнутого животика під тканиною.

Дітки на цьому терміні вже чують. Шкода, що в гуртожитку голосно вмикають лише попсу, важкий метал чи клубні ремікси.

Я б хотіла, щоб моя крихітка слухала класичну музику. Пишуть, що це дуже корисно для розвитку мозку…

– Добрий день, – відволікає мене рудоволоса дівчина. На ній білосніжна блуза, сірий костюм та височенні підбори. – Проходьте за мною.

Граційно пливе до кабіни ліфта.

Поспішаю за нею, відчуваючи себе вдвічі недоладнішою, ніж є насправді.

Взагалі-то я худенька. І лікарка постійно сварить мене на замірах – не добираю ваги, коливаюсь на нижній межі норми.

Ліфт рухається бесшумно. Лише цифри над головою зростають дуже швидко. Мені аж вуха закладає.

Прикушую губу, відчуваючи гіркий присмак печії. Це нормально, я читала. Треба погризти моркви чи соняшникового насіння.

У мене є в сумці. Але чи доречно це буде зробити зараз?

Навряд.

Відчайдушно стримую потяг пошарудіти своїми пакетиками, коли чую:

– Відділ кадрів далі цим коридором і праворуч, – завчено розтягує губи офісна леді. – Там заповните анкету і виконаєте пробне завдання.