«Фантазери»
Микола Носов

Фантазери
Микола Носов

Михайлик і Стасик сиділи в саду на лавочці й розмовляли. Тільки вони розмовляли не просто, як інші хлопці, а розповідали один одному різні небилиці, немов пішли в заклад, хто кого перебреше.
— Скільки тобі років? — питає Мишко.
— Дев'яносто п'ять. А тобі?
— А мені сто сорок. Знаєш, — каже Мишко, — раніше я був великий, великий, як дядько Борис, а потім зробився маленький.
— А я, — каже Стасик, — спочатку був маленький, а потім виріс великий, а тоді знову став маленький, а тепер знову скоро буду великий.
— А я, коли був великий, всю річку міг переплисти, — каже Мишко.
— У! А я море міг переплисти!
— Подумаєш — море! Я океан перепливав!
— А я колись літати вмів!
— Ану, полети!
— Зараз не можу: розучився.
— А я одного разу купався в морі, — каже Мишко, — і на мене напала акула. Я її торох кулаком, а вона мене хап за голову — і відкусила.
— Брешеш!
— Ні, правда!
— Чому ж ти не вмер?
— А навіщо мені вмирати? Я виплив на берег і пішов додому.
— Без голови?
— Атож, без голови. Навіщо мені голова?
— Як же ти йшов без голови?
— Так і йшов. Неначе без голови ходити не можна!
— Чому ж ти тепер з головою?
— Друга виросла.
"Ловко придумав!" — позаздрив Стасик. йому хотілося збрехати краще за Мишка.
— Ну, це що! — сказав він. — От я одного разу був в Африці, і мене там крокодил з'їв!
— Оце-то збрехав! — засміявся Мишко.
— Зовсім ні.
— Чому ж ти тепер живий?
— Та він же мене потім виплюнув.
Мишко замислився. Йому кортіло перебрехати Стасика. Він думав, думав, нарешті каже:
— Одного разу я йшов вулицею. Навколо трамваї, автомобілі, вантажні…
— Знаю, знаю! — загаласував Стасик. — Зараз розкажеш, як тебе трамвай переїхав. Ти вже брехав про це.
— Нічого схожого. Я не про це.
— Ну, гаразд. Бреши далі.
— От я йду, нікого не чіпаю. Раптом назустріч автобус. Я його не помітив, наступив ногою — рраз! — і зробив з нього млинець.
— Ха-ха-ха! Оце брехні!
— А от і не брехні!
— Як же ти міг розчавити автобус?
— Та він же зовсім маленький був, іграшковий. Його хлопчик на мотузочці тягнув.
— Ну, це не дивно, — сказав Стасик. — А я одного разу на Місяць літав.
— Овва, куди гайнув! — засміявся Мишко.
— Не віриш? Слово честі!
— На чому ж ти літав?
— На ракеті.